Спогади Олени Петрівни Кривенко про бібліотечну працю в рідному місті
Історія міста — це не лише дати, будівлі та події. Передусім це історії людей, які жили, працювали, спілкувалися, створювали свої маленькі щоденні історії та залишали по собі пам’ять. Саме такі особисті спогади допомагають побачити минуле міста живим і людяним.

Сьогодні пропонуємо познайомитися зі спогадами Олени Петрівни Кривенко (Нікітюк), яка багато років присвятила роботі в бібліотеці Бахмута.
Олена Петрівна працювала в бібліотеці з 1976 по 1989 рік. За цей час їй довелося попрацювати в різних відділах та на різних посадах. Її професійний шлях охопив роботу в читальному залі, відділі комплектування, відділі обслуговування, де вона була завідувачкою, а також роботу бібліографом.
Такий різноманітний досвід давав можливість добре знати бібліотеку зсередини — її різні відділи, працівників і щоденну роботу. За кожною посадою стояли люди, відвідувачі, книжки та безліч звичайних робочих справ, із яких і складалося бібліотечне життя міста
Люди, які творили історію бібліотеки
У своїх спогадах Олена Петрівна згадує не лише власну роботу, а й колег, з якими була пов’язана історія бібліотеки.
За розповідями працівників, у 1970-х роках у бібліотеці працювали Наталя Іллівна Терещенко, Ольга Василівна Бондаренко та Наталя Яківна Дремлюк. Завідувачкою бібліотеки на той час була Надія Дмитрівна Чумак.

Серед працівників читального залу Олена Петрівна називає Вікторію Петрову, Тамару Руєву, Валентину Павленко, Валентину Сенчук, а згодом — Ніну Щербіну (Захарову).
Сьогодні ці імена можуть здаватися лише рядками в старих документах чи підписами під фотографіями. Проте саме завдяки таким згадкам можна відновити окремі сторінки історії бібліотеки та побачити, хто стояв за її щоденною роботою.
Пам’ять, яку зберігали книги
Особливої уваги заслуговує згадка про Наталю Іллівну Терещенко. Олена Петрівна розповідає, що Наталя Іллівна працювала в бібліотеці ще під час окупації міста в роки Другої світової війни. За її словами, книги тоді намагалися врятувати від знищення та переховували їх у Будинку піонерів.
Ця коротка історія особливо промовиста. Вона нагадує, що бібліотека — це не просто місце, де зберігаються книги. Це ще й простір збереження пам’яті, знань і культури. Навіть у складні історичні періоди люди намагалися зберегти те, що вважали важливим для наступних поколінь.
Пам’ять про бібліотеку — пам’ять про місто
Спогади Олени Петрівни Кривенко — це невелика, але важлива частина історії бібліотечної справи Бахмута. У них переплітаються різні покоління працівників, роки професійної роботи, старі фотографії та історії, які передавалися від одних бібліотекарів до інших.
Одинадцять років роботи Олени Петрівни — з 1976 до 1989 року — припали на важливий період життя міста. Вона працювала в різних відділах, змінювала професійні ролі, спілкувалася з колегами та була частиною колективу центральної бібліотеки.

Сьогодні, коли ми звертаємося до таких спогадів, важливо зберігати не лише великі історичні події, а й звичайні людські історії. Адже саме з них складається жива історія міста.
Спогади Олени Петрівни допомагають зберегти імена тих, хто свого часу працював у бібліотеці, та нагадують про людей, для яких книги, знання і робота з читачами були частиною повсякденного життя.
Можливо, серед згаданих імен хтось упізнає своїх рідних, знайомих або колишніх колег. А старі фотографії допоможуть комусь пригадати бібліотеку Бахмута, якою вона була багато років тому.
Саме тому такі свідчення варто зберігати — щоб історія міста залишалася не лише в документах, а й у людській пам’яті.




Коментарі