Дитинство майбутнього прозаїка, драматурга і поета останнього періоду Вікторіанської епохи Оскара Фінгала О’Флаерті Уіллса Уайльда пройшло в столиці Ірландії, місті Дубліні. Батьки його належали до вищого суспільства: Вільям Уайльд займався медициною (ото-офтальмологією), мав звання лицаря і писав книги з ірландської археології та фольклору, був філантропом і засновником безкоштовного медичного пункту, який обслуговував бідняків міста. Мати майбутнього письменника Джейн Франческа Уайльд писала вірші для революційного руху «Молоді ірландці», все життя залишаючись ірландської націоналісткою.
Подружжя Уайльдів збирало салони, на яких була присутня медична та культурна еліти країни: Джозеф Шерідан Ле Фаню, Чарльз Левер, Джордж Петрі, Айзек Батт, Вільям Роуен Гамільтон і Семюел Фергюсон.
Діти – старший брат і молодша сестра – отримали прекрасну домашню освіту. У них були німецька та французька гувернантки. У заміській віллі батька в Мойтурі, молодий Уайльд з братом Уіллі часто грав разом з майбутнім письменником Джорджем Муром.
Першим навчальним закладом для братів стала Королівська школа Портора в невеликому містечку, недалеко від Дубліна. Маленький Оскар відрізнявся талантом до читання і дотепними висловлюваннями. Тут Уайльд навіть отримав особливу премію за знання грецького тексту Нового Завіту.
Коли його молодша сестра Ізола померла в десять років від менінгіту, на згадку про неї Уайльд написав вірш «Requiescat» (з лат. «так спочиває (з миром)», 1881).
Після закінчення навчального закладу у віці 17 років Уайльд отримав золоту медаль і був направлений в Трініті-коледж, де Оскар займається вивченням античної історії, естетики, давніх мов, що поступово сформувало його манеру поведінки, тягу до еллінізму, скептицизм, самоіронію – все те, що становило його славу в подальшому.
В Оксфорді, де він згодом продовжує навчання, остаточно складається стиль і образ Оскара Уайльда, як бездоганного денді. Він підтримував формування ореолу легендарності навколо своєї особистості, ніколи не поспішав руйнувати всі неймовірні плітки і чутки, які стосувалися його імені: «Правдиві в житті людини не його справи, а легенди, які його оточують. Ніколи не слід руйнувати легенди. Крізь них ми можемо смутно розгледіти справжнє обличчя людини ».
У роки навчання Оскар вперше здійснює подорож по улюбленим ним Італії і Греції.
В Оксфордському університеті остаточно формується і його ставлення до прекрасного – естетська поведінка (деяке презирство до загальноприйнятої моралі, дендізм в одязі, симпатія до прерафаелітів, легка самоіронія, елліністичні пристрасті).
Він також отримує престижну грошову Ньюдігейтску премію за поему «Равенна». Цю премію свого часу отримував і Джон Рьоскін, який вплинув і на світогляд Уайльда, і на розвиток літературних тенденцій кінця XIX століття в цілому.
У віці 24 років Уайльд переїжджає жити до столиці Великобританії. Він стає популярним завсідником світських салонів Лондона. Його жарти розбиралися на цитати шанувальниками, для яких він став кумиром і законодавцем моди.
У 1881 році вийшла його перша поетична збірка «Вірші», написана в дусі «братів прерафаелітів».
У перші роки своєї літературної творчості (1882 – 1883) Оскар Уайльд займався поезією, писав есе, присвячені проблемам естетики, подорожував по США зі своїми лекціями по мистецтву. Згодом Оскар вирушає до Франції, де знайомиться з талановитішими представниками французької літератури.
З молодості Уайльд відрізнявся влюбливістю, був відвідувачем столичних будинків терпимості. Але у віці 27 років він знайомиться з Констанцією Ллойд, дочкою ірландського юриста, яка після бурхливого трирічного роману стає його дружиною. Незабаром в сім’ї лондонського денді з’являються хлопчики-погодки – сини Сиріл і Вівіан.
Cтворивши сім’ю, Оскар Уайльд присвячує себе написанню казок, до чого його надихнули власні діти. Це збірники «Щасливий принц» і «Гранатовий будиночок», найвідомішими творами яких стають «Хлопчик-зірка», «Відданий друг», «Соловей і троянда», «Рибак і його душа». В цей час слава Уайльда в Англії досягає свого піку.
Його журналістські статті друкуються в кращих виданнях країни, Уайльд стає редактором журналу «Жіночий світ». Про нього в своїх інтерв’ю прихильно відгукується легендарний драматург Бернард Шоу.
У віці 33 років Уайльд вперше написав перші серйозні твори. Почавши зі створення оповідань «Злочин лорда Артура Севіла», «Кентервільський привид», «Сфінкс без загадки», Уайльд приступає до основної праці своєї творчої біографії – роману «Портрет Доріана Грея», який вийшов у світ в 1890 р.. Книга була сприйнята сучасниками неоднозначно.
Слідом за скандалом, пов’язаним з публікацією єдиного роману, Оскар Уайльд видає драму «Саломея», яка багато в чому вплинула на розвиток мистецтва декадансу. П’єса також отримала суперечливу оцінку громадської думки і довго не ставилася в Великобританії.
У 1891 р. виходить збірка теоретичних статей «Задуми», де Уайльд викладає читачам свою естетичну доктрину: прославляння Мистецтва – найбільшої святині, верховного божества, фанатичним жерцем якого він був сам. У тому ж 1891 р. він написав трактат «Душа людини за соціалізму», в якому відкидається шлюб, сім’я і приватна власність. Уайльд стверджує, що «людина створена для кращого призначення, ніж копання в бруді».
На початку 90-х років Оскар Уайльд створює ряд комедій для театральної сцени, які отримують своє втілення на підмостках Лондону. Це такі п’єси, як «Віяло леді Віндермір», «Жінка, яка не варта уваги», «Ідеальний чоловік» і «Як важливо бути серйозним». У них драматург проявляє себе як майстер дотепного діалогу. Все впевненіше в драматургії він використовує прийом парадоксальності. Газети називали його «найкращим із сучасних драматургів», відзначаючи розум, оригінальність, досконалість стилю. Гострота думок, витонченість парадоксів настільки захоплюють, що читач захоплений ними протягом всієї тривалості п’єси.
Через кілька років шлюбу між Оскаром Уайльдом і дружиною почалося відчуження. Оскар Уайльд починає жити окремо від дружини і дітей, а потім змінює орієнтацію. У 1891 р. відбулося знайомство, яке зіграло фатальну роль у житті письменника. До нього в гості прийшов молодий маркіз Альфред (Бозі) Дуглас, який висловив своє захоплення щойно виданим романом письменника. Незабаром між двома естетами зав’язалася міцна дружба, яка переросла в пристрасть.
Про зв’язок свого сина Бозі дізнався незабаром його батько маркіз Куїнсберрі. Шокуюча новина підштовхнула його почати переслідування Уайльда. Останньою краплею для терпіння письменника стала відкрита записка, в якій батько Бозі звинувачував Уайльда в содомії.
Обурений Оскар подає в суд на свого опонента за наклеп, що стає для нього помилкою. Після доведеного обвинувачення Уайльда в гомосексуалізмі письменник отримав максимальне покарання, яке існує в ті роки: два роки каторжних робіт. Багато його друзів, в тому числі і Бозі, відвернулися від нього. Дружина разом з дітьми покинула країну і поміняла прізвище. Через кілька років вона померла в Італії після невдало проведеної операції.
Після повернення на свободу в 1897 р. Оскар відразу покинув батьківщину і відправився до Парижа. Ці роки він живе на утримання, яке надсилає йому дружина після розпродажу всього особистого майна сім’ї Уайльда. Тут він знову починає зустрічатися з Дугласом, але їхні стосунки стають напруженими. Взявши псевдонім Себастьян Мельмот, Оскар приступає до літературної діяльності і пише знаменитий твір останніх років свого життя – «Баладу Редингської в’язниці».
На початку 1900 р. Оскар захворює вушною інфекцією, яка при ослабленому вироком організмі, спровокувала розвиток менінгіту. Запалення мозку і стало причиною смерті письменника 30 листопада того ж року. Уайльд був похований на одному з кладовищ в Парижі, а через одне десятиліття його могила була перенесена на кладовище Пер-Лашез. На місці поховання письменника встановлено пам’ятник у вигляді голови Сфінкса.
Comments