«Орфей ХХ століття» до 150 від дня народження Райнер Марії Рільке (1875-1926 р.р.)

4 грудня минає 150 років від дня народження одного з найвідоміших поетів XX століття Райнер Марії Рільке – австрійського поета, прозаїка та есеїста, якого називають відкривачем нового етапу європейської поезії. Поетичну спадщину ХХ століття неможливо уявити без його творчості. Пройшовши у своєму творчому становленні основні етапи розвитку літератури на рубежі віків, Рільке здобув репутацію «пророка минулого», «Орфея ХХ століття». Рільке створив зразки новітньої філософської лірики, сягнувши вершин модерністської літератури.

Народився Райнер Марія Рільке 4 грудня 1875 року в Празі у родині скромного службовця залізничної компанії. Дитинство та юність поета були затьмарені перебуванням в австрійській військовій школі (1886-1891), про яку він все життя згадував зі страхом і відразою. На сімейній раді було вирішено, що Рене повинен стати офіцером і обійняти таку посаду, яку не зміг свого часу отримати батько.  

Незважаючи на суворі порядки, Рене був одним з кращих учнів, а його наполегливість і дисциплінованість сприяли тому, що шкільні керівники дозволили йому писати вірші й декламувати їх перед усім класом. Це були хвилини справжнього щастя в житті майбутнього поета.

Писати вірші Рільке почав рано. У 1894 році вийшла його перша збірка «Життя і пісні». Наприкінці XIX століття з'являються наступні твори: «Вінчаний снами» (1896), «Свят-вечір» (1898) і «Мені на свято» (1900). Ранній Рільке - переважно неоромантик та імпресіоніст. У його віршах відтворюються основні мотиви романтичної поезії першої половини XIX століття - самотності, природи й кохання.

Сподівання батьків, що син згодом посяде солідне місце на службі, не здійснилися: 6 липня 1891 року Рене звільнили за станом здоров’я. Юнак поїхав навчатися до торгової академії міста Лінц, однак уже через півроку повернувся до Праги. Там жив його дядько, який займався юриспруденцією і хотів згодом передати племінникові у спадок свою адвокатську контору. 

У 1895 році поет вступив на філологічний факультет Празького університету, відвідував лекції з філології та мистецтвознавства в Мюнхені й Берліні.

У 1901 році Рільке одружився з Кларою Вестхоф. Молоде подружжя оселилося в невеликому німецькому містечку Вестерведе, де народилася їхня донька Рут. Але матеріальна скрута стала причиною родинних конфліктів та непорозумінь. Через два роки Рене і Клара розлучилися.

У 1907 році вийшла збірка «Нові вірші», у якій Рільке висловив свої міркування щодо сутності людського буття. Темою одного з найкращих віршів стала розповідь про подорож Орфея у царство могутнього Аїда заради визволення коханої Еврідіки. У його основі – міф про Орфея та його кохання до Єврідіки.

У 1897 році доля подарувала Рільке зустріч з Лу Андреас-Саломе. За словами поета, вона стала для нього коханою жінкою і другом на все життя.

Лу познайомила Рільке з Україною, яку він вважав своєю духовною батьківщиною. Під впливом подорожі до України були написані збірки «Книга годин» та «Книга картин».

Рільке був щиро вражений Софійським собором і Києво-Печерською Лаврою, про які згадував у своїх творах: «Сьогодні кілька годин мандрував підземними ходами. Це найсвятіший монастир... В моїх руках палаюча свіча. Я пройшов усі ці підземелля раз на самоті, раз із людьми».

Збереглися відомості про інтерес Рільке і до Миколи Гоголя. Особливо імпонували австрійському поетові зв'язки творчості Гоголя з українською національною традицією та історією України.

Українською мовою твори Рільке перекладали Павло Тичина, Микола Зеров, Микола Бажан, Микола Лукаш, Василь Стус. Бажанові переклади Рільке із захватом читав Василь Стус на засланні. Перебуваючи в мордовському концтаборі, він – навіть за тих нелюдських обставин – намагався й сам перекладати з Рільке, насамперед його “Сонети до Орфея”. 

29 грудня 1926 року Райнер Марія Рільке помер у Швейцарії після тривалої боротьби з рідкісною формою невиліковної лейкемії.