До 185-річчя з дня народження Марка Кропивницького, засновника українського театру, актора, режисера, драматурга

«Він багато зробив для відродженняукраїнського театру, його заслуги нещезнуть, як дим»

Панас Саксаганський

У травні минає 185 років від дня народження «батька українського театру», видатного українського драматурга, актора, режисера, театрального діяча, композитора Марка Кропивницького. Саме він створив національний театр, широко відомий не лише в Україні, а й далеко за її межами. М. Кропивницькому належить чільне місце у формуванні оригінального українського репертуару і це в той час, коли в середині ХІХ століття театр і драматургія в Україні перебували в занепаді через утиски царської влади (згадаймо Емський указ та Валуєвський циркуляр).

Марко Кропивницький відмовився грати на сцені імператорського театру. Згодом він написав: «Не потрібно мені ні срібла, ні золота, ні пошанівок… Зрадити своєму народові, піти у найми тут «властям предержащим», які мову нашу не визнають, хочуть знищити? Ніколи! Краще буду працювати для милої серцю моєї України на повну, Богом дану мені силу, а там вже нехай цінують, що я залишив».

Народився Марко Кропивницький на Херсонщині, у сім’ї управителя поміщицького маєтку. Дитячі та юнацькі роки минули в Бобринці – типовому провінційному містечку «заскорузлому, приголомшеному і дико патріархальному». Церква, повітовий суд, дві початкові школи – парафіяльна й побутова, що містились в одному будинку – оце і всі «культурні осередки» містечка. Тут і здобув освіту. У Бобринці зрідка гастролювали приїжджі актори. Юнак вперше побачив гоголівського «Ревізора» у виконанні відомої російської театральної трупи Л.Млотковського і це викликало його цікавість до театру. Разом із захопленням театром зростає і любов до літератури, народної творчості. Після закінчення школи М. Кропивницький служив чиновником у суді у Бобринці, Єлисаветграді. Здобував вищу освіту, протягом трьох семестрів відвідував лекції на юридичному факультеті Київського університету (1862-1863).

Саме 1863 (рік прийняття Валуєвського циркуляру) М. Кропивницький написав свою першу драму «Микита Старостенко, або Незчуєшся, як лихо спобіжить». Ця п’єса згодом, після кількох редагувань, увійшла до репертуару українського театру під назвою «Дай серцю волю, заведе в неволю». Театр відтісняє на другий план його службову кар’єру.

Колосальний вплив на долю Марка Кропивницького мала зустріч в Бобринці з майбутнім відомим драматургом і актором Іваном Карпенко-Карим. Їх об’єднало велике бажання служити улюбленій справі. Обоє брали участь в аматорських виставах. Протягом 1863-1864 рр. бобринецькі актори поставили понад 40 найрізноманітніших п’єс, де Марко Кропивницький зарекомендував себе як талановитий актор, а згодом і очолив цей аматорський драматургічний гурток.

Софія Тобілевич у спогадах про Марка Кропивницького зауважувала: «Весела, привітна вдача, чудовий голос, вроджений талант майбутнього великого артиста єднав йому всюди друзів».

Після смерті батька М. Кропивницький розпродав майно і з повітового містечка переїздить до Одеси. Мав намір здобути вищу освіту, хотів вступити до технологічного інституту чи університету. Але сталося інакше. 70-х роках в Одеському народному театрі почалась його сценічна біографія. Від часу дебюту до створення першої професійної трупи тривала копітка, напружена праця.

Восени 1882 року в Єлисаветграді Марко Кропивницький створює професійну трупу, з діяльності якої починається новий етап розвитку театрального мистецтва України. З Єлисаветграда трупа невдовзі вирушила на гастролі до Києва, Харкова, Чернігова, Полтави, Ростова-на-Дону, Петербурга.

М. Садовський у своїх «Театральних згадках» писав: «Слава трупи в Петербурзі росла з кожним днем. Квитки на вистави продавали на тиждень раніше і вся вулиця Мойка, що вела до театральної каси, була запруджена людом усіляких рангів».

Марко Кропивницький умів відшукати і виховати для сцени найталановитіших митців. Його учнями були М. Заньковецька, П.Саксаганський, М.Садовський, Г.Затиркевич-Карпинська, І.Карпенко-Карий, М.Садовська-Барлотті, які своєю творчістю утвердили народність мистецтва українського театру.

Успіх театру корифеїв – це заслуга Марка Кропивницького. Його ім’я стало символом театральної епохи. Його театр служив одним з джерел культурного відродження пригнобленої нації.

«Не можна забувати, що той потрійний труд, який виконував Марко Кропивницький, бувши одночасно драматургом, артистом, режисером і вчителем, вимагав сил, надзвичайного напруження енергії, нервів і здоров’я. Усі актори, яким він допомагав оволодіти технікою гри на сцені, усі його учні, включаючи Садовського та Саксаганського, були закохані в Марка Кропивницького як в артиста, режисера і великої душі людину», – так згадувала актриса Софія Тобілевич, дружина І.Карпенка-Карого.

Важко переоцінити заслуги Марка Кропивницького перед Україною: театральний діяч, просвітитель, борець за звільнення України, драматург, режисер, новатор, своєю працею він всіляко закликав берегти дух нації, захищати його права на власну культуру. За своє життя він зіграв понад 500 ролей, написав близько 50 п’єс, створив український професійний театр. І сьогодні не сходять зі сцени його драми і комедії «Дай серцю волю, заведе в неволю», «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», «Глитай або ж павук», «Чмир». Його п’єси разом із п’єсами двох найвизначніших драматургів того часу, М.Старицького та І.Карпенка-Карого, дали поштовх для розвитку драматургії і театру. На цих творах виросло нове покоління українських драматургів, серед яких Леся Українка, В.Винниченко, О.Олесь, С.Черкасенко.

Про те, ким був для України Марко Кропивницький, переконливо сказав Максим Рильський:«…Артист, художник з голови до ніг,Він сміхом потрясав притихлу залу,Скорботою будив юрбу опалуІ слово, як алмаз, беріг.Блажен народ, що мав такого сина,Там, де його терниста путь ішла,З нових квіток і колосків звилаВінець йому безсмертний рідна Україна».