60 років від дня народження Марії Дмитрівни Микицей — української письменниці, яка залишила яскравий слід в історії сучасної української літератури

27 липня 2025 року виповнюється 60 років від дня народження Марії Дмитрівни Микицей — української письменниці, яка залишила яскравий слід в історії сучасної української літератури. Її ім’я добре знане серед шанувальників інтелектуальної поезії, художнього слова та журналістики. На жаль, цей ювілей ми відзначаємо вже посмертно — 5 травня 2025 року її не стало.

Марія Микицей народилася 27 липня 1965 року в Івано-Франківську. Закінчила фізичний факультет Київського державного університету, але її життєвий вибір був пов’язаний передусім з літературою. Вона працювала журналісткою, друкувалася в численних українських періодичних виданнях, брала активну участь у культурному житті рідного міста. Була однією з яскравих представниць «Станіславського феномену» — літературного угруповання, що сформувалося в Івано-Франківську наприкінці XX століття.

Марія Микицей — авторка чотирьох поетичних збірок, написаних верлібром: «Саламандра» (2001), «У затінку шафранів» (2006), «Інфра» (2014), а також електронної книги «Плетиво» (2017–2018), створеної у співпраці з Юлією Баткіліною. Її поезія глибока, образна, інтелектуальна — вона поєднувала логічну чіткість із інтуїтивною образністю, наближаючись до кращих зразків модерної європейської традиції.

Окрім поезії, Микицей писала і прозу. У 2012 році вийшла її дитяча книга «Будинок, який умів розмовляти», а вже за рік — роман «Трофей на довгу пам’ять», за який вона здобула Івано-Франківську міську премію імені Івана Франка в галузі літератури. У 2018 році вийшла книга «Чужі бажання», написана у співавторстві з Юлією Баткіліною — яскравий приклад міського фентезі.

Її твори друкувалися у таких поважних виданнях, як: часописах «Четвер», «Дзвін», «Лель», «Кур'єр Кривбасу», в антологіях «Цех поетів» (2000), "Рай- хата" (2016), «Ми з дев'яностих. Віднайдене покоління» (2017), «Ломикамінь» (2018) та «М'ята» (2018).Вірші Марії Микицей були перекладені англійською, німецькою, польською, турецькою, корейською, китайською та есперанто. Це свідчення глибокого змісту й універсальності її поетичного голосу, який не знає кордонів.

Літературознавці називали її творчість «анти-Забужко» — не в сенсі протиставлення, а як альтернативну концепцію сучасної жіночої лірики: інтелектуальну, неконфесійно жіночу, філософсько - вивірену й водночас надзвичайно щиру.

60-річчя Марії Микицей — це нагода знову відкрити для себе її поезію і прозу, перечитати вже знайомі рядки або вперше доторкнутися до її текстів. Це також привід замислитися над тим, яку велику силу має художнє слово, коли воно народжене з внутрішньої правди й душевної глибини.

Її вже немає серед нас, але залишається «плетиво» її слова — тонке, міцне, непідвладне часу. І це — найбільший спадок, що вона залишила сучасній українській культурі.