До 135-річчя народження Зінаїди Павлівни Тулуб (1890–1964)

Видатна українська письменниця Зінаїда Павлівна Тулуб народилася 28 листопада 1890 року у Києві, в сім'ї відомого на той час юриста та поета Павла Тулуба. Її прадіди − запорозькі козаки, полковники, дід Олександр − кирило-мефодієвець, приятель Т. Шевченка. Діди-прадіди були україномовними, а батько Зінаїди − російський поет Павло Тулуб. У їхньому домі часто гостювали письменники Олександр Купрін та Іван Бунін. Це й визначило перші літературні симпатії Зінаїди.

У 1913 році майбутня письменниця закінчила історико-філологічний факультет Вищих жіночих курсів, після захисту дисертації була залишена при Київському університеті для підготовки до професури.

Творити Зінаїда почала російською мовою: з'явилися у друці її поезії «Саломея» (1914 р.), переклади з французької, повість «На роздоріжжі» (1916 р.), книга «В порту» (1917-1918 рр.), віршована п'єса «Ілля Муромець». Згодом, під час Визвольних Змагань 1917-1921 років, Зінаїда Павлівна зазнала великого впливу ідеї українського культурного пробудження, стала свідомою українкою і почала писати рідною мовою.

Поміж нескінченних поїздок і шквалу роботи вона активно працює в галузі кіносценаристики – пише кінодрами «Гайдамаки», «Сагайдачний», «Бандити», «До великої мети», «Барометр підвів», «Іоан Вюртенберзький», а також романи «Піфагорці», «Ілля Муромець».

Найвизначніший твір Тулуб — історичний роман-дилогія «Людолови» − перша епопея вітчизняної історичної прози. В історичному романі, який розповідає про часи гетьмана Петра Сагайдачного, багато реальних історичних персонажів. Вперше життя українців було зображено у широких міжнародних вимірах, а дії наших провідників − на тлі європейської політики. Перший том був виданий у 1934-му, другий – за три роки.

1937-го року радянська влада звинуватила письменницю у «активній контрреволюційній діяльності» та заслала на 10 років у Сибір, потім — на засланні в Казахстані. З 1947 по 1956 рік Зінаїда Тулуб мешкала на території Казахстану, не маючи змоги повернутися в Україну. Протягом цього часу, письменниця зібрала великий матеріал з етнографії казахів, котрий згодом знадобився для написання роману та кіносценарію про заслання Тараса Шевченка «В степу безкраїм за Уралом». Подібність доль та можливість зануритися у місцеве життя зробили ці твори унікальними, вирізнили їх з великого масиву творів на тему заслання Кобзаря. Але за цей час вона змогла написати лише повість-казку «Чарівний клубочок» (1949 р.), що так і не була опублікована.

У 1956 р. Зінаїда Тулуб була реабілітована.

Після звільнення Зінаїда прожила вісім років. З 1956 по 1964 рік письменниця мешкала у Києві, активно займалася творчою діяльністю. Вона відновила своє членство в Спілці письменників, відредагувала роман «Людолови». В Україні твір перевидали в 1957 р.

У 1964 р. світ побачив її новий роман про Тараса Шевченка «В степу безкраїм за Уралом...». Цьому сприяла і її реабілітація владою, домогтися якої допомагали колеги Зінаїди Павлівни.

Не дуже прихильною була доля до Зінаїди Павлівни Тулуб. 20 років в тюрмах і на засланні, скалічене життя, але її душа залишилась нескореною. Земний шлях Зінаїди Павлівни скінчився 26 вересня 1964 року. Вона померла в Ірпінському будинку творчості. Похована у Києві на Байковому кладовищі.