28 червня відзначається 100 років від дня народження Вадима Абрамовича Сідура.
Вадим Абрамович Сідур (28 червня 1924, Катеринослав, Українська СРР — 26 червня 1986, Москва, Російська РФСР) — український радянський художник, скульптор, авангардист, поет і прозаїк. Один із класиків скульптури ХХ сторіччя.
Вадим Сідур – всесвітньо відомий художник, скульптор, поет та прозаїк. За своє життя він створив більш ніж 500 скульптур, близько 1000 гравюр та малюнків.
Вадим Сідур народився в родині Абрама Яковича Сідура та Зінаїди Іванівни Андрианової. Одним із спогадів дитинства, які найбільше запам'яталися були події пов'язані із Голодомором 1932—1933 років. Зокрема в своєму автобіографічному творі «Пам'ятник сучасному стану». Вадим Сідур згадує про масову смертність від голоду у селах, про випадки трупоїдства та канібалізму, про харчування сурогатами. Також він розповідає про роботу системи Торгзін. Зокрема його мати в цьому магазині у Дніпропетровську обміняла срібну ложку на кілограм борошна.
У 1942 році Вадим Сидур був призваний до армії і направлений до Кушку, до Першого Туркестанського кулеметного училища. Після закінчення навчання у 1943 році на 3-му Українському фронті у званні гвардії молодшого лейтенанта командував кулеметним взводом.
Зі спогадів Вадима Сидура:
«Шляхи війни, як відомо, несповідні. І коли вісімнадцятирічним молодшим лейтенантом, командиром кулеметного взводу я дійшов до свого рідного міста та своєї вулиці, то вже від рогу побачив, що від будинку, де я народився і виріс, не лишилося нічого. Тільки пічна труба стирчала як новаторський пам'ятник моєму дитинству та юності. ❬…❭ Потім я був убитий на війні». Цитата наведена згідно з джерелом: «Вадим Абрамович Сідур (1924-1986)».
У березні 1944 року в селі Латовка, у бою під Кривим Рогом, був тяжко поранений. Сідура врятували вісімнадцятирічна Саша Крюкова та її мама. З розповіді Олександри Крюкової:
«…Мама із солдатами принесла ще одного пораненого. Замість обличчя – суцільна рана, одне м'ясо. Говорити не міг. Я здогадалася, дала йому папір, олівець. Він написав – Вадим Сідур. Пристосувалася через трубочку годувати Вадима. Трохи відійшов, а тут нова напасть - почали гноїтися рани. Боже, як він страждав, які страшні болі терпів! Вирішили з мамою: треба везти Вадима до шпиталю. Приїхали до Кривого Рогу, а там все зруйновано, жодної цілої лікарні. Довелося везти до Дніпропетровська — це від нас півтори сотні верст по розбитих дорогах у весняну бездоріжжя… У січні 45-го надійшов лист від Вадима. Боже, як я зраділа, що він живий!»
Демобілізований як інвалід II групи у званні гвардії старшого лейтенанта, нагороджений орденами Вітчизняної війни 1-го та 2-го ступеня та бойовими медалями. Восени 1944 року в Сталінабаді вступив до Медичного інституту, але провчився там лише один рік. Вибравши для себе професію скульптора, він у 1945 році переїхав до Москви, де продовжив своє лікування. Восени 1945 року вступив до Вищого художньо-промислового училища на факультет монументальної та декоративної скульптури, закінчив навчання у 1953 році.
Великим потрясінням для Сідура, вихованого в сім'ї переконаних комуністів, стало розвінчання культу особистості Сталіна, хоча, за його словами, вже під час справи лікарів у його душу закралися перші сумніви.
Дипломна робота Сідура була прийнята тільки з другого разу, після переробки, і із заниженою на бал оцінкою («четвірка» замість «п'ятірки»), оскільки висота його композиції «Мир» вдвічі перевищувала необхідну висоту в один метр. Після закінчення навчання займався скульптурою та книжковою ілюстрацією. З 1954 року Сідур співпрацював зі скульпторами Володимиром Лемпортом та Миколою Сілісом (вони разом навчалися у Строганівці). Колишні однокашники утворили творчу співдружність «ЛеСС», щоб працювати в одній майстерні. Разом вони брали участь у резонансній III виставці молодих московських художників (1956). Однак згодом прийшло розуміння того, що і в творчості, і в житті кожного з них свій шлях. Співдружність з Лемпортом і Сілісом розпалася 1961 року.
У 1961 році Сідур пережив важкий інфаркт, після якого деякий час не міг займатися скульптурою (йому було фізично складно справлятися з важким камінням та металом), внаслідок чого сконцентрувався на графіці.
Вадим Сідур постійно стикався з офіційним неприйняттям своїх робіт, звинувачувався в формалізмі та пацифізмі. Виконував замовлення на міську декоративну скульптуру і приватні замовлення на надгробки. Підробляв до 1972 року ілюстрування книг. Писав вірші та прозу, що мали ходіння у самвидаві та друкувалися на Заході.
За життя він не мав можливості виставляти свої роботи в СРСР, за кордоном він знайшов популярність набагато раніше, ніж на батьківщині. Восени 1970 року скульптор познайомився зі славістом із ФРН Карлом Аймермахером. Аймермахер ще до поїздки до СРСР був знайомий з творами Сідура за фотографіями, які бачив у Празі у журналіста Зденека Айса, і вони справили на нього незабутнє враження. Особисто познайомитися зі скульптором Аймермахеру надалася можливість під час поїздки до СРСР через славістку Інну Бернштейн, яка добре знала Сідура та його дружину. Знайомство переросло у багаторічну дружбу.
Аймермахер став активним пропагандистом робіт Сідура за кордоном, виступаючи з лекціями, влаштовуючи виставки та екскурсії, писав роботи, присвячені його творчості, брав активну участь у виданні книг про Сідура. Перша виставка робіт скульптора була організована Аймермахером у рік їхнього знайомства у швейцарському місті Фрауенфельд.
За межами СРСР відбулося понад 30 виставок, із них близько двадцяти було організовано Аймермахером. Скульптури за моделями Сідура встановлені в Німеччині - "Пам'ятник загиблим від насильства" (Кассель, 1974), "Пам'ятник сучасному стану" (Констанц, 1974), "Треблінка" (Західний Берлін, 1979), "Викликаючий" (Хофгартен, Дюссельдорф), в США — «Голова Ейнштейна» та інші. Крім того, у Мюнхені з'явилися скульптурні портрети Ейнштейна, які були відлиті за гіпсовою моделлю Сідура 1967р. Перша монографія про Вадима Сідура вийшла за кордоном у 1972 році, її автор - австралійський мистецтвознавець Саша Гришин (англ. Sasha Grishin).
Сам Сідур ділив своє життя на чотири етапи — перший, дитячий, коли бажання стати художником ще не було усвідомлено. Поштовхом до ухвалення рішення послужило поранення на війні. На другому етапі, щоб стати скульптором, він прагнув «робити як справжні художники». Третій, що тривав приблизно до середини 1950-х років, - роки навчання і перші роки після її завершення - коли Сідур отримував класичну художню освіту і працював поки що в межах традиції. Вже «всередині третього етапу» зароджується четвертий — творчість самостійного художника, розробка та вдосконалення власного стилю.
1973 року Сідур почав писати сценарій до фільму під назвою «Пам'ятник сучасному стану» з підзаголовком «Міф». Ця документальна німа чорно-біла стрічка розповідає про життя та роботу скульптора. Дія відбувається у його майстерні, у підвальному приміщенні будинку № 5 на Комсомольському проспекті. Сідур називав майстерню - «Мій Підвал», причому завжди писав слово з великої літери. Самому підвалу, згідно з проектом будівництва будинку, належало стати частиною бомбосховища на випадок атомної війни.
Сюжет фільму розгортається навмисно неквапливо, за стилістикою це нагадує фільми Фелліні, проте глядач при перегляді відчуває наростаючу тривогу — почуття, яке можна порівняти з тим, яке відчувають глядачі майстерно спрацьованого детектива. Саме причини майбутньої драми залишаються за кадром. Активними учасниками дії стають твори скульптора, що населяють його майстерню, вони живуть своїм окремим життям, не зрозумілим ні глядачеві, ні самому їхньому автору. Спочатку розповідь складається з досить ясних спогадів Скульптора про минулий, пройдений життєвий шлях. Однак у міру розвитку дії, що під впливом не залишає героя думки про неминучий кінець життя, сюжет стає «абсурдним і ірраціональним» і в той же час підводить глядача до висновку, що фільм власне є творчим заповітом головного героя
Популярність Сідура за кордоном та ті обставини, що його майстерню відвідувало багато іноземців, звернули на скульптора увагу радянських спецслужб. У пресі з'явилися матеріали, де Сідура звинувачували у формалізмі. Спочатку, в 1972 році, його позбавили можливості заробляти ілюструванням, і Сідуру довелося брати замовлення на надгробні пам'ятники. Незабаром Сідура виключили з КПРС, а наступним кроком з боку влади мало стати його виключення зі Спілки художників, що спричинило б втрату майстерні. Однак у 1974 році влада перейшла до боротьби з художниками — організаторами та учасниками Бульдозерної виставки. Після розгрому виставки нонконформістів, задля покращення іміджу СРСР за кордоном, скульптору було надано відносну свободу.
У 1984 році Вадим Сідур переніс другий інфаркт, через два роки – третій, який став йому останнім. Вадим Сідур помер 26 червня 1986 року, не дожив два дні до свого дня народження.
14 серпня 2015 в Москві православними радикалами були пошкоджені 4 роботи Сідура, що знаходяться в Держфонді і представлені на виставці в Манежі. Вандали пояснили свої дії тим, що виставлені роботи ображали релігійні почуття віруючих.
26 серпня на тій же виставці відбувся повторний акт вандалізму щодо роботи Вадима Сідура, де образ Христа, на думку вандалів, зображувався в блюзнірській формі. Вона була зірвана зі стіни і кинута на підлогу.
Спочатку прокуратура відмовилася порушувати кримінальну справу про вандалізм щодо погромників, але згодом кримінальну справу про знищення культурних цінностей все ж таки було порушено. Одночасно Слідчий комітет почав перевірку щодо самої виставки за статтею 282 КК РФ («Порушення ненависті чи ворожнечі, так само як приниження людської гідності») за фактом громадської демонстрації пошкоджених робіт Сідура.
Крім скульптури, Вадим Сідур писав вірші, сценарії. Видано 8 книжок скульптора – вірші, буклети, проза. Існує 13 книжок про життя та творчість відомого скульптора.
Більше про скульптора можна дізнатися тут:
Вадим Сідур - геній, який випередив час: - https://www.youtube.com/watch?v=KCkKsul2zi8
Муза митця Вадима Сідура: Музей Вадима Сідура у Дніпрі – це новітній простір, який допоможе осягнути мистецьку філософію всесвітньо відомого художника. - https://vidchuy.dp.ua/sidur
Comments