11 квітня відзначається Міжнародний день визволення в'язнів нацистських концтаборів. І хоча вже минуло майже 79 років від дня закінчення Другої світової війни, ми не маємо права забути про жахіття, горе та біль, що спричинила та війна.
Нацистські табори – це жахливий винахід нацистської ідеології для масового знищення людей, яких нацист вважали нижчими расами, яким, за їх думкою, не було місця на землі.
Ці табори мають свою класифікацію, вони були різними за призначенням та умовами утримання, але так чи інакше головною їх функцією було примусове утримання, нещадна експлуатація та фізичне знищення ув’язнених.
Більшість істориків вважає що перші концентраційні табори створили британці для африканерів під час Другої англо-бурської війни в Південній Африці у 1899 році. Але те, що зробили нацисти у Другу світову війну, переходить всі межі людяності.
З 1933 – по 1945рр. на території нацистської Німеччині та її союзників було створено приблизно 5 тисяч таборів. В них, крім Освенцима (Аушвіц-Біркенау) і Майданека, за неповними даними, бо точних даних просто неможливо зібрати, загинуло, за оцінками, від 836 000 до 995 000 осіб. В Освенцимі та Майданеку загинуло ще близько 1,1 млн осіб, з яких переважну більшість склали євреї.
Коли мова заходить про нацистські табори, одразу на думку приходять назви Бухенвальд, Освенцим, Аушвіц-Біркенау, Майданек, Собібор, Треблінка, Дахау.
Однак це тільки, так би мовити, верхівка катувальної машини нацистів. Подібні табори створювались на територіях окупованих держав.
І сьогодні розповідь про нацистські табори на території України. Серед них понад 250 таборів для радянських військовополонених та сотні таборів різного типу для цивільного населення.
Табори для військовополонених мали загальну назву – шталаги. Сюди входили табори вермахту, люфтваффе та кригсмарине. Серед них найбільш відомі Дарницький табір військовополонених під Києвом, Володимир-Волинський на Волині, «Богунія» на Житомирщині, «Гросс-лазарет» у Славуті, «Цитадель» у Львові, «Уманська яма» на Київщині, «Хорольська яма» на Полтавщині. Табір для військовополонених існував в Бахмуті (тоді Артемівську) Донецької обл.
Для таборів пристосовували випадкові приміщення або майданчики просто неба, огороджені кількома рядами колючого дроту зі сторожовими вишками, харчування було жахливим, умови утримання — нестерпними. Окрім радянських військовополонених, у таборах на території України утримувалися французькі та італійські військовополонені у Львівському таборі «Цитадель», французькі та бельгійські — у Рава-Руському таборі, голландські та сербські військовополонені — у Станіславському таборі.
Умови утримання в’язнів різнилися від громадянства військовополоненого. Особливо жорстокими були умови для радянських полонених. Смертність військовополонених від голоду, хвороб, тортур становила до 60 %.
На території Третього Рейху існувало понад 150 шталагів та офлагів, у них загинули понад 1 млн 600 тис. радянських військовополонених, загальна цифра втрат радянських військовополонених сягає 3 млн 700 тис. осіб.
На окупованій території України існували табори для цивільного населення - це концентраційні табори Сирецький під Києвом та Янівський біля Львову, табори у Дніпропетровську, Красному Лучі (Луганської обл.), Макіївці (Донецька обл.) та Сімферополі.
У березні 1943 Янівський табір досягнув своїх найбільших розмірів, площа складала 3 тис. кв. км, у ньому утримувалися 15 тис. в’язнів, в т.ч. жіноче відділення на 400 осіб. Цей табір ще мав назву «Танго смерті», бо під час масових вбивств оркестр з ув’язнених грав це танго. Фотографа, який зробив це фото, повісили на шибениці теж під звуки «Танго смерті».
У Сирецькому концентраційному таборі було знищено 25 тис. осіб.
Зафіксоване існування в Україні виправно-трудових таборів для цивільних у Бердичеві, Кам’янці-Подільському, Костянтинівці (Донецька обл.), Львові, Марганці (Дніпропетровська. обл.), Людвиполі (нині м. Соснове Березнівського р-ну Рівненської обл.), Шепетівці (Хмельницька обл). Насправді таких таборів було набагато більше. За режимом утримання вони вважаються навіть більш жорстокими, ніж концентраційні табори.
В Кам’янці-Подільському після звільнення було знайдено 7 масових поховань євреїв і могилу з тілами 500 дітей.
Документально зафіксовано існування на території України 78-ми таборів примусової праці для євреїв. В’язнів цих таборів використовували на тяжких роботах та навіть вивозили до Німеччини.
Іншою формою таборів примусової праці були так звані трудові табори. Їх створювали, як правило, на великих промислових об’єктах — шахтах, залізниці, будівництві. Умови в них іноді були гіршими, ніж у остарбайтерів у Німеччині. Документально зафіксовано існування 15 таких таборів, але їх фактично було значно більше.
Ще на окупованих територіях України існували пересильні табори — збірні пункти для тимчасового утримання тих, кого направляли на примусові роботи до Третього рейху. В архівах збереглися відомості про 23 такі табори, насправді їх було набагато більше.
Існують свідчення ще про 67 таборів, в яких утримувалося цивільне населення. Їх тип важко визначити за браком детального опису.
Усього на території тодішньої України, разом із Закарпаттям та Кримом, було 817 нацистських таборів примусового утримування цивільного населення та військовополонених, з них: концтаборів – 6; виправно-трудових таборів – 7; гестапівських в’язниць – 68; гетто – 304; таборів примусової праці для євреїв – 78; трудових таборів – 22; таборів для військовополонених – 242; пересильних таборів – 23; таборів для цивільного населення – 67. Але ці цифри, скоріш за все, можуть бути набагато більшими.
На території України у часи Другої світової війни гітлерівці та їхні союзники загалом закатували в таборах і тюрмах та позбавили життя в ході масових знищень людей до 6 млн осіб мирного населення та військовополонених, серед них близько 1 млн 600 тис. євреїв.
11 квітня Україна вшановує пам’ять усіх загиблих в нацистських таборах, тих, хто помер вже після Другої світової війни.
Bình luận