В травні цього року на екологічному лекторії «Природа та ми», який діє в центральній бібліотеці м. Бахмут, мова йшла про бджіл, про користь, яку вони приносять, про мед. Але чи достатньо просто бджіл, щоб ми мали ласувати цим корисним натуральним смаколиком?
Звісно, ні. Ту кількість меду, яке споживає зараз людство, дикі бджоли не в змозі дати. Та й дикий мед ще треба здобути. Тому не бачити нам меду, якби не було пасічників. Ось про них і поговоримо. Тим більше, що 19 серпня відзначається День пасічника. Це професійне свято бджолярів України. В цей же день православні християни відзначають Преображення Господнє або Яблучний Спас. У цей день за традицією в церквах освячують яблука та мед. А пасічники у цей період готують вулики до холодної пори, щоб бджоли добре перезимували.
А взагалі, коли людина «приручила» бджолу, коли з’явилися перші пасіки та пасічники? І які вони були? І що ми знаємо про пасіку, крім самої назви, та що там є вулики з бджолами?
Отже, бджільництво - це галузь сільського господарства, яка займається розведенням бджіл та отриманням від них меду, воску та інших продуктів, що дають бджоли.
Бджоли почали виробляти мед близько 3 мільйонів років тому, це припущення було зроблено вченими завдяки датуванню однієї знайденої скам’янілої соті. Це підтверджує також дослідження геному бджоли медоносної, який містить понад 300 мільйонів пар ДНК. Їх вік також становить близько 3 000 000 років.
Люди стали вживати мед близько 15 000 років тому. Таку гіпотезу висунули, коли в Валенсії (Іспанія), були виявлені стародавні печерні малюнки, на яких була зображена людська фігура, що збирає мед з вулика. «Приручення» бджіл почалося понад 7 тисяч років тому, коли людина почала будувати для них перші житла.
Бджільництво зародилося в Південній Азії. Саме там учені знаходять перші згадки про нього. В стародавньому Єгипті теж вже було відомо бджільництво, єгиптяни вживали мед не лише в їжу, але й для бальзамування.
Мед вважають продуктом вічності. Він має один з найвищих показників дати зберігання серед харчових продуктів. Уявіть, знайдений в гробницях фараона, запечатаний в глечиках мед, до цього часу залишається їстівним і придатним для вживання, він навіть не втратив свій смак і колір.
Ця довговічність пояснюється хімічним складом меду: продукт природним чином є кислотним, з низьким вмістом вологи, що робить його досить непривітним середовищем для різноманітних бактерій. Перетворюючи нектар (основний інгредієнт меду), бджоли так сильно машуть крилами, що витягають надлишкову вологу з спочатку наповненої водою речовини. У бджіл також є спеціальний фермент у шлунках, який допомагає розділити нектар на глюконовую кислоту і перекис водню. Останній сприяє подальшому запобіганню росту бактерій та інших мікроорганізмів в меді. А ще відомо, що римляни й греки використовували мед для консервування свіжого м’яса.
Мед дуже корисний для здоров’я, і це помітили давно. Перші свідчення про мед, котрий застосовується для медичних цілей, датується часом стародавньої Месопотамії. Оскільки речовина настільки негостинна для бактерій, її часто використовували для захисту від інфекції при порізах і опіках. Сьогодні мед також використовується в якості природного лікування лупи, виразок шлунку і навіть деяких видів сезонних алергій.
У стародавньому світі (особливо в Єгипті, Греції та Римі) мед використовувався у якості валюти нарівні з золотими монетами. Це свідчить про те, що тоді мед був досить дефіцитним продуктом, і далеко не кожна людина мала змогу його придбати.
Аромат меду визначається джерелом нектару, з якого він виготовлений. Мед липи тонкий, гречаний мед сильний і пряний, а евкаліптовий мед має ментоловий присмак. Але далеко не всі бджоли можуть робити його. На Землі налічується 20 000 видів бджіл, і лише невелика їх частина робить мед. Види медоносних бджіл, які використовуються для промислового бджільництва, наприклад, у США, відомі як Apis mellifera. Мексиканська медова оса також здатна виробляти мед у великих розмірах, проте він іноді може бути отруйним завдяки квіткам, які полюбляють відвідувати ці оси.
Але існують й отруйні сорти меду. Їх отримують з нектару отруйних рослин. Такий мед називають п’яним і його ні в якому разі не використовують в їжу.
Повертаючись до вулика, бджола створює особливі вібрації, які й передають інформацію про розташування їжі щодо положення сонця.
Колонія бджіл складається з 20 000 – 60 000 медоносних бджіл і однієї бджолиної матки.
Типовий вулик може виробляти від 13,6 до 45,35 кг меду на рік. В середньому, медова бджола виробляє 1/12 чайної ложки меду протягом свого життя. У бджіл по п’ять очей і через особливості свого зору вони найкраще бачать квіти синього, білого і жовтого кольорів.
В українській міфології бджіл називають "божими мухами", а бджолярів – їх пастухами. Може, від цього й пішла назва «пасіка», «пасічники»?
Тож сьогодні більше поговоримо саме про бджолярів. У давнину бджоли жили в дуплах дерев (бортах), тому збирачів меду називали бортниками. Пізніше люди навчились виготовляти житло для бджіл і тримати бджіл для отримання меду. Це житло стали називати вуликами, які утримувались на пасіках.
Колись пасічники вітались один з одним: "Нехай вас вжаліть бджола!", що означає – "Будьте здоровими!", адже бджолярі вважають, що укус бджоли є лікувальним.
Історія бджільництва, або бджолярства, або пасічництва, давня і цікава. В ній є багато постатей, які здійснювали цілі революції в цій галузі, сприяли розвитку пасічництва. Серед них були і українці.
Василь Федотович Ващенко (1850-1918)
Василь Федотович у 12-річному віці, після смерті батьків, залишився годувальником двох неповнолітніх братів. Юнак завів пасіку, яка налічувала 17 дуплянок, а потім значно збільшилася. Згодом бджільництво із засобу виживання перетворилося на улюблену справу життя.
Ващенко запровадив низку нових методів пасічникування, які полягали в тому, щоб не допустити роїння бджіл та ройового настрою під час головного взятку і безперервно нарощувати їх силу, достатню для використання двох пожитків: середнього літнього й пізнього.
Принципи протиройових методів Ващенка застосовують у виробничій практиці бджільництва і донині.
Микола Михайлович Вітви́цький (1780-1853)— бджоляр, винахідник багатоповерхового дзвоноподібного вулика.
У 1828 році в Україні М. Вітвицький сконструював свій найбільший винахід - багатоповерховий промисловий вулик, що роз'єднувався на частини і був подібний до дупла — природного житла бджіл.
Звуження догори поперечного перерізу 2-х верхніх корпусів надавало можливість бджолам самим обирати перед зимівлею відповідний величені клуба поперечний переріз, а повесні автоматично розширюватись зі збільшенням поперечного простору.
Микола Михайлович дуже любив кочувати з бджолами, часом на відстань до 300—400 кілометрів. Він транспортував вулики на підводах, запряжених кіньми або волами. Переміщаючись з однієї місцевості до іншої, наш земляк знаходив найкращі медоносні степові, лугові та лісові угіддя».
Вітвицький – автор роботи «О практическом пчеловодстве» та книги «Стеклянный улей». Ця праця полегшила дослідникам вивчення біології бджолиної сім'ї. В 1847 році Микола Вітвицький поселився у селі Диканька на Полтавщині, де займався пасікою князя Кочубея, яка складалася з майже чотирьох тисяч вуликів.
Все́волод Юліа́нович Шимано́вський (1866 — 1934) — український учений-бджоляр.
Закінчив військове училище, служив у Генеральному штабі. Потім вийшов у відставку та став учителювати в сільських школах на Волині та Київщині. В той же час Шимановський вивчав бджільництво та садівництво. У 1910–1925рр. викладав у школі бджільництва на Боярці (згодом на її базі було створено Український республіканський заочний сільськогосподарський технікум).
Узагальнив вітчизняний і зарубіжний досвід бджільництва. Автор низки книг з бджолярства.
Петро́ Іва́нович Прокопо́вич (1775-1850) — найвідоміший український бджоляр, основоположник раціонального рамкового бджільництва. Автор низки видатних винаходів, які мали велике значення для розвитку світового бджільництва.
Навчався у Києво-Могилянській Академії, служив у Переяславському кінно-єгерському полку. Після відставки почав займатися бджільництвом на пасіці меншого брата Степана, і до 1808 року вже мав 580 вуликів. Вивчав біологію бджолиної сім'ї, вдосконалював методи бджільництва.
У 1814 році створив перший у світі розбірний рамковий вулик. У ньому винахідник вперше виділив рамку в самостійну частину бджолиного житла. Рамка не створювала позарамкового простору, це зберігало комфортність зимівлі клубу бджіл, що втрачена у сучасних вуликах. Завдяки цьому стало можливим вільно оглянути бджолину сім'ю й активно впливати на хід її розвитку. Вулик Прокоповича дозволив вилучати мед, не винищуючи димом бджіл, як це практикувалося в ті часи. Нині рамкою оперують мільйони пасічників у світі.
Ще один визначний винахід Прокоповича — дерев'яна перегородка з отворами, через які проходять тільки робочі бджоли, що дає можливість отримувати чистий мед у рамках.
Прокопович створив першу в Російській імперії та єдину тоді в Європі школу пасічників. За 53 роки існування школи з неї вийшло понад 700 кваліфікованих пасічників.
У 1839 році Прокопович мав майже 3 тисячі бджолосімей, які приносили господарю до 20 тис. крб щорічного прибутку. Згодом його пасіка стала найбільшою в світі — вона нараховувала 10 000 бджолосімей. З цієї пасіки мед поставлявся до царського двору.
За своє життя Прокопович надрукував понад 60 статей в газетах і журналах. Багато з його праць актуальні й сьогодні, мав багато нагород - орден Святого Володимира 4 ст., золоті та срібні медалі.
В 1843 році школу Прокоповича відвідав Тарас Шевченко. Під час перебування він намалював начерк картини «На пасіці», на якій зобразив одного з майстрів Прокоповича разом з дочками. Також Шевченко згадував Прокоповича у повісті «Близнюки», де називав його «славным пчеловодом».
Бджолярська школа пережила свого засновника на 29 років, але коли 1879 року несподівано помер продовжувач справи великого бджоляра — його син Степан, уряд наклав арешт на шкільне майно, не описавши його. Через це школу фактично було пограбовано — разом зі зрубаними липами та зниклими пасіками загинули рукопис невиданої книги Петра Прокоповича й навіть його портрети. Тому немає впевненості, що на відомому портреті Прокоповича зображений саме він.
Іменем Прокоповича названо Український інститут бджільництва.
Франц Грушка (1819-1888) - військовик, бджоляр, готельєр. Винахідник першої в світі медогонки. Був кадровим офіцером Австрійської армії. Після звільнення з армії повністю присвятив себе бджільництву й сільському господарству. У 1865 році виступив з доповіддю на четвертому з'їзді австрійських та німецьких пасічників (м. Брюн), після чого отримав всесвітню славу й визнання.
Франц Грушка запропонував викачувати мед, використовуючи відцентрову силу в циліндровидній ємності. Мед під дією цієї сили сам відділявся від щільників, стікаючи по стінах бочки, накопичувався в нижній частині, а щільники після даної процедури не деформувались. Суть винаходу Грушки не змінилась до наших днів і активно використовується в сучасному бджільництві.
Лангстрот Лоренцо Лорейн (1810 —1895, США) — бджоляр, церковнослужитель та вчитель, вважається «Батьком американського бджільництва». Створив сучасний вулик Лангстрота.
Лангстрот з дитинства цікавився комахами, закінчив Єльський університет. Був пастором, директором школи юних леді. Зайнявся бджільництвом як складовою частиною терапії, щоб позбутися нападів важкої депресії.
Лангстрот зробив революцію в галузі бджільництва із використанням «бджолиного простору» між рамками у вуликах власної конструкції, які відкриваються зверху. Влітку 1851 року він запримітив, якщо між верхньою планкою рамок та стельовою дошкою залишити трохи більше простору, крізь який легко зможуть проходити бджоли, дошку легко знімати наступного разу, оскільки її бджоли не приклеюють прополісом до рамок. Пізніше він застосував це відкриття і до рамок, щоб їх так само не приклеювали бджоли і вони вільно виймалися. Якщо бджолам залишити простір між поверхнями менший, ніж вони можуть там пройти (менше ніж 6,4 мм), бджоли заповнюють його прополісом; якщо ж простір буде більшим (понад 9,5 мм) — бджоли забудують його стільниками.
Лангстрот опублікував книгу «Вулик і медоносна бджола», яка містить практичні поради із догляду за бджолами. Книга перевидавалася більше ніж 40 разів і видається до цього часу. Лангстрот помер на кафедрі проповідника під час проповіді про його любов до Бога.
Амос Рут (1839 — †1923 р.) — американський винахідник і автор з бджільництва.
Він заснував одну з найбільших у світі фірму із виготовлення бджільницького приладдя, видавав найпоширеніший у Америці бджільницький журнал «Огляд бджільництва», створив «Енциклопедію бджільництва», яка перевидавалася багато разів.
Карл Ріттерфон фон Фріш (1886 - 1982) - австро-німецький біолог, зоолог і етолог, лауреат Нобелівської премії з фізіології та медицини.
Відіграв вирішальну роль у відкритті мови танцю бджіл, яке є одним із найзначніших відкриттів за всю історію науки, за що отримав Нобелівської премію за 1973 рік (спільно з Конрадом Лоренцом та Ніколасом Тінбергеном).
Карлу фон Рішу також належить відкриття феромонів, що виробляються маткою і є регуляторами ієрархічних відносин у бджолиному соціумі.
Ось далеко не повний перелік відомих вчених – бджолярів, завдяки яким ми можемо споживати мед та інші продукти, що дають нам бджоли.
Ще кілька цікавих фактів.
Підраховано, що кожна сьома тонна світового меду - українська. На пасіках країни сьогодні «працює» близько п’яти мільйонів бджолиних сімей.
Як і кожне свято, День пасічника має свої цікаві традиції. У цей день відбуваються ярмарки меду у супроводі пісень та музики. Учасники ярмарку можуть потанцювати, спробувати мед і придбати будь-яку продукцію на вибір (мед, віск, прополіс, медовуху). Найприємнішою частиною свята, звісно, є дегустація меду.
Цього року в зв’язку з війною такі ярмарки будуть не такими багатолюдними та гучними, але відзначити ці два свята – День пасічника та Яблучний Спас – ми маємо.
Свого часу в Бахмуті теж проводилися ярмарки меду, з дегустацією, на які приїжджали бджолярі з багатьох районів України. Сподіваємось, після відродження міста відродяться і ярмарки.
Бажаємо нашим пасічникам і всім українцям гарного врожаю і не кусючих бджіл! А також хай здійснюються Ваші мрії і надії, а на столі щоб завжди був мед як символ благополуччя і здоров’я!!! Миру та наснаги!
Comments