До 85-річчя від дня народження Василя Івановича Фольварочного (1941–2022)

Василь Іванович Фольварочний – одна з яскравих і знакових постатей української літератури другої половини ХХ - початку ХХІ століття, поет, прозаїк, драматург, публіцист, громадський діяч, чий творчий і життєвий шлях став прикладом служіння українському слову й національній ідеї.

Народився письменник 30 січня 1941 року в селі Нападівка Лановецького району (нині Борсуківська сільська територіальна громада Кременецького району Тернопільської області) – на землі, що з дитинства заклала в його серце любов до України, її історії, мови й духовних цінностей.

Літературну діяльність розпочав у 1960 році. Плідно працював у різних жанрах – поезії, прозі, драматургії. Є автором поетичних і документальних книг: «Сонце в зернині», «Цілющі джерела», «Під зорями братерства», «Земля Жижиянових правнуків»; романів «Сказ», «Обірвані струни», «Чорний бумер», «Зорі отчого краю»; численних п’єс, що з успіхом ставилися на сценах українських театрів, зокрема в Тернопільському музично-драматичному театрі імені Тараса Шевченка.

Особливе місце у творчості митця посідають історико-документальні та ідейно-філософські твори. П’ятитомник «Симон Петлюра» осмислює українську реальність кінця ХІХ – початку ХХ століття; роман «Хрещеники Сталіна» викриває антиукраїнську асиміляційну політику радянської влади; «Розчахнута душа» – роман-сповідь покоління, що пережило ідеологічний тиск 1950-1970-х років. Останній твір, «Син церкви – син України», виданий після смерті автора, присвячений життю й духовному подвигу митрополита і кардинала Йосипа Сліпого, який був борцем за права свого народу.

Твори Василя Фольварочного – це глибоке осмислення долі людини і нації, художнє свідчення драматичних подій української історії, спроба віднайти моральні орієнтири в умовах тиску, ідеологічних викликів і духовних випробувань. У прозі, драматургії, поезії Фольварочний зумів поєднати документальну правдивість з високою художністю, гострий діалог з філософським узагальненням, особисту сповідь з національною пам’яттю.

Його творча манера вирізняється психологічною глибиною, чіткою композицією, напруженим драматизмом і майстерним діалогом. Письменник тонко відчував характер людини, умів відтворити її внутрішні конфлікти, моральний вибір і відповідальність перед історією.

Василь Фольварочний – Заслужений діяч мистецтв України (2001), повний кавалер ордена «За заслуги» (2006, 2010, 2016). Нагороджений орденом рівноапостольного Кирила і Мефодія (2006), відзнаками «Знак Пошани» (1986), «Будівничий України» (2001), «Золоті письменники України» (2018).

Удостоєний премії Всесоюзного конкурсу за найкращу п’єсу (1977), обласну літературну премію імені Дмитра Загула (2009), літературно-мистецьку премію імені Сидора Воробкевича (2000), премію Фундації родини Воскобійників (США) (2010), Всеукраїнську літературно-мистецьку премію імені Братів Богдана та Левка Лепких (2016).

Василь Фольварочний пішов з життя 5 лютого 2022 року у Києві. Похований на Центральному цвинтарі Чернівців.

Його життєвий і творчий шлях – це шлях громадянської мужності, духовної відповідальності та безкомпромісної любові до рідної землі. Він став голосом свого часу, що не мовчав у складні історичні періоди, що говорив правду тоді, коли вона вимагала сміливості. Василь Фольварочний залишив нам багату літературну спадщину і високу моральну планку відповідальності інтелігенції перед суспільством.

У 2024 році Національна спілка письменників України та Тернопільське й Чернівецьке земляцтва в Києві заснували Літературну премію імені Василя Фольварочного, утверджуючи безсмертя його творчої спадщини.