До 170-річчя від дня народження Порфирія Денисовича Мартиновича (1856–1933) — українського художника, ілюстратора, фольклориста й етнографа

170 років від дня народження Порфирія Денисовича Мартиновича(1856–1933) українського художника-ілюстратора, живописця, фольклориста, етнографа.

7 березня 2026 року виповнюється 170 років від дня народження Порфирія Денисовича Мартиновича — українського художника, графіка, фольклориста й етнографа, одного з яскравих дослідників народної культури України. Його творчість і наукова діяльність стали важливим внеском у розвиток українського образотворчого мистецтва та збереження національної культурної спадщини.

Порфирій Денисович Мартинович народився 7 березня (24 лютого)1856 року у селі Стрюківці Костянтиноградського повіту Полтавської губернії (нині територія Харківської області). Він походив із родини земського службовця Дениса Івановича Мартиновича, який працював у Полтавській духовній консисторії та Костянтиноградському земському суді. Мати — Аграфена Кирилівна Ольшанська — була дочкою диякона. У сім’ї зростало семеро дітей.

Дитинство майбутнього митця минуло у Костянтинограді (нині місто Красноград). Саме тут почалося його захоплення малюванням і народною культурою.

Першу освіту Порфирій Мартинович здобув у місцевому пансіоні, а згодом навчався у Першій харківській класичній гімназії. Уже в юному віці він проявляв значні здібності до малювання і брав уроки у відомих харківських художників — Дометія Ланевського та Дмитра Безперчого.

У 1873 році Мартинович вступив до Петербурзької академії мистецтв, де навчався під впливом видатного художника Івана Крамського. Під час навчання молодий митець демонстрував значні успіхи й навіть отримав велику срібну медаль.

Проте через тяжку хворобу він змушений був залишити академію і фактично припинити активну художню діяльність.

Попри короткий період активної творчості, Порфирій Мартинович залишив помітний слід в українському мистецтві. Він створив численні портрети українських селян, побутові композиції, етюди та графічні роботи, що відображали життя і традиції українського народу.

Важливою сторінкою його творчості стали ілюстрації до поеми Івана Котляревського «Енеїда» — Мартинович вважається одним із перших художників, які створили художнє оформлення цього твору.

Його роботи відзначаються глибоким реалізмом, увагою до деталей народного побуту, костюмів, традицій та характерів. Художник створив галерею образів українського селянства та козацтва, що стала цінним історико-культурним документом своєї епохи.

Цікавим фактом є те, що під час навчання в Академії мистецтв Мартинович став моделлю для одного з козаків у знаменитій картині Іллі Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султану».

З кінця 1880-х років Порфирій Мартинович поступово відійшов від живопису і присвятив себе дослідженню української народної культури. Він записував народні пісні, легенди, обряди, вивчав народний одяг, побут і традиції.

Зібрані матеріали були опубліковані у виданні «Українські записи Порфирія Мартиновича» (1906), яке стало важливим джерелом для дослідників фольклору.

Також він був знайомий і співпрацював із відомими представниками української культури, зокрема спілкувався з кобзарями та записував їхній репертуар.

У 1922–1933 роках Порфирій Мартинович працював науковим співробітником Красноградського краєзнавчого музею, де займався дослідженням історії та культури краю.

У 1930 році у Харкові відбулася велика виставка його робіт, на якій було представлено понад 150 творів митця. Після її завершення він подарував більшість своїх робіт музею.

Життя митця завершилося трагічно. У роки голоду початку 1930-х він ділився своїми коштами з нужденними селянами і помер 15 грудня 1933 року у Краснограді, також ставши жертвою голоду.

Порфирій Мартинович залишив значну культурну спадщину, яка поєднує мистецтво і наукові дослідження народної культури. Його роботи допомагають сучасникам глибше зрозуміти життя українського селянства, традиції та духовний світ народу.

Він належить до тих діячів української культури, які не лише створювали мистецтво, а й зберігали народну пам’ять, фіксуючи фольклор і етнографічні особливості українців.