До 120 річчя від дня народження Оксани Дмитрівни Іваненко (1906-1997), українського прозаїка, перекладачки

Оксана Дмитрівна Іваненко українська дитяча письменниця та перекладачка, корифей жанру дитячої літератури, яка близько сімдесяти років працювала на літературній ниві.

Оксана Іваненко народилася в м. Полтава в літературній родині. Батько, Дмитро Олексійович (1859–1943), письменник, автор історичної повісті для дітей «Івась Хмельниченко» (1928), редактор газет «Полтавскій вѣстникъ», «Полтавскій гласъ», викладач літератури у школі. Мама, Лідія Миколаївна, працювала вчителькою у притулку для дітей-сиріт «Дім Трудолюбства». Саме вона прищепила доньці любов до рідного слова, української поезії, пісні. У Оксани був рідний брат Дмитро Іваненко (1904–1994), згодом відомий учений-фізик. У родині панувала трудова і творча атмосфера, повага до знань, світового і національного культурного надбання. 

З дитинства дівчинка багато читала, з 4-х років писала власні твори. У батьківському домі була хороша бібліотека, у якій було багато художньої, наукової та дитячої літератури. Улюбленими письменниками з перших кроків самостійного читання для Оксанки стали Т. Шевченко, М. Гоголь, Г.Х. Андерсен. Бабуся Оксани була вчителькою німецької та французької, тому дівчина добре знала ці мови і в дорослому житті перекладала з них твори.

Оксана Іваненко навчалася в гімназії, потім у робітничій школі і одночасно почала працювати вихователькою в сиротинці, де й написала свої перші дорослі вірші та казки для дітей, сценарії свят, п’єси, інсценівки.

У 1923 р. Оксана перевелась до Харківського інституту народної освіти на відділення соціально-правової охорони неповнолітніх факультету соціального виховання. Під час навчання була секретарем редакції журналу «Дитячий рух», відвідувала літературні вечори, де познайомилася з багатьма письменниками, серед яких Павло Усенко, Олександр Копиленко, Іван Сенченко, Микола Трублаїні. У ті ж часи зав’язалася її щира дружба на все життя з поетесою Наталею Забілою.

Улітку 1924 та 1925 рр. О. Іваненко проходила практику в Дитячій колонії ім. М. Горького, якою керував знайомий її матері – Антон Семенович Макаренко. Після закінчення інституту повернулася до цієї установи на постійну роботу. Згодом О. Іваненко стала прототипом героїні Оксани Варської у творі С. Макаренка «Педагогічна поема». 

У 1925 р. у журналі «Червоні квіти» (нині «Однокласник») було надруковано перше оповідання Оксани Іваненко «До царя». 

У 1928 р. Оксана Дмитрівна вступила до аспірантури Українського науково-дослідного інституту педагогіки, де написала і захистила дисертацію «Дитяча літературна творчість». Потім керувала секцією дитячої літератури при інституті, була редакторкою у видавництві «Молодий більшовик», а також редакторкою журналу для дошкільнят «Тук-тук». Потім переїхала до Києва і керувала секцією дитячої літератури у Київській філії УНДІП.

Оксана Іваненко – засновниця сучасної української літературної природознавчої казки. У1933 р. з’явилася перша її казка «Сандалики, повна скорість!». Згодом були написані казки: «Чудесна квітка», «Казка про веселу Аль», «Три бажання». Невдовзі були написані перші «Лісові казки». Усі ці твори позначені певною науковою фантастичністю. 

Під час Другої світової війни О. Іваненко з малими донькою, сином і хворим батьком перебувала у Свердловську. У 1944 р. письменниця повернулася до Києва. У 1947–1951 рр. працювала відповідальною редакторкою журналу «Барвінок». У 1951 р., на розповідях дітей-сиріт із фашистських концентраційних таборів письменниця створила повість «Рідні діти». 

Творчість О. Іваненко післявоєнного періоду різноманітна: патріотична повість-казка «Куди літав журавлик», художньо-документальна розповідь «Друкар книжок небачених», природознавчі казки «Цвітарінь» і «Про бджілку Медунку». Всі казки письменниці можна умовно поділити на дві групи. Одні – фантастичні, що розповідають про незвичайні властивості людей, чарівний світ предметів, другі – про природу, рослини і тварин, живий і неживий світ.

Двадцять років присвятила Оксана Іваненко роботі над Шевченковою темою. Результатом праці стало видання у 1961 р. роману «Тарасові шляхи». Твору належить особливе місце — роман став першим в українській літературі 1920–1960-х рр., що охопив увесь життєвий шлях поета. Твір перекладено багатьма мовами і видано у багатьох країнах світу. У 1974 р. за цей роман, а також за повість «Рідні діти» та збірку «Лісові казки» Оксану Дмитрівну було вшановано Республіканською літературною премією ім. Лесі Українки. 

Оксана Дмитрівна стала першовідкривачем художнього образу Марко Вовчок. Письменниця написала роман «Марія», де відтворено образ жінки-письменниці.

Письменниці належить провідне місце у жанрі історичного роману для дітей та юнацтва. Серед творів цієї тематики повісті «Богдан Хмельницький», оповідання «Води з кринички» – про історичних осіб М. Пирогова, М. Заньковецьку, Д. Гарібальді. За книгу спогадів «Завжди в житті» О. Іваненко у 1986 р. була відзначена званням лауреата Державної премії УРСР ім. Т.Г. Шевченка. 

Письменниця працювала і як перекладачка казок з російської, данської, французької, німецької мов. Особливо багато вона перекладала творів улюбленого з дитинства Г.-Х. Андерсена. 

Книжки О.Д. Іваненко ілюстрували відомі художники В. Касіян, А. Базилевич, С. Караффа-Корбут.

Письменниця прожила довге, не завжди щасливе, але сповнене цікавих зустрічей і натхненної праці життя і спочила у віці 91 року.