1 квітня (за іншими джерелами - 31 березня) 1809р. народився класик літератури ХІХ ст. Микола Васильович Гоголь. Про його творчість точаться дискусії – до якої з літератур він більше належав – російської чи української. Залишим цю тему фахівцям, і в день 215-річчя від дня народження згадаємо цього автора, його вплив на світову літературу та культуру взагалі. Бо Микола Васильович Гоголь – явище світового значення.
Кілька цікавих та маловідомих фактів з життя письменника.
· Батько письменника працював по поштовому відомству. В окрузі він був відомий своїми поетичними та письменницькими талантами. Чоловік також керував домашнім театром свого товариша і сам був не проти грати на сцені. Його син Микола багато в чому перейняв у нього творчі здібності та любов до літератури та театру.
· З чуток, мама Миколи була жінкою красивою та захоплювалась містицизмом. Гоголь був із нею дуже близький і завжди радився з приводу своїх робіт.
· Писати Гоголь почав рано. В дитинстві він писав вірші, в Ніжинській гімназії він написав свій перший сатиричний твір «Щось про Ніжин, або Дурням закон не писаний». На жаль, твір не дійшов до наших днів.
· Микола Васильович болісно ставився до свого зовнішнього вигляду. Йому неймовірно не подобався свій ніс.
· Микола Гоголь, хоча й писав руською мовою, був завзятим етнографом та збирачем українського фольклору. В його творах більшість героїв мають, як зараз говорять, українське походження – манера поведінки, риси характеру, особливості говірки тощо.
· Гоголь готував матеріали до українсько-російського словника. А ще планував написати історію України.
· Гоголь був затятим книголюбом. Ось що писала його мати Марія Іванівна про це захоплення: «Когда выйдет новая книга, по названию многообещающая, то он готов выписать ее из чужих краев, что он и делал, будучи в Нежине, из выпрошенных у меня для платья денег».
· Виявляється, Микола Гоголь певний час був бібліотекарем. В гімназії однокашники обрали його на посаду бібліотекара. Бібліотечний фонд учбового закладу створювався власним коштом самих учнів. Тож Микола ретельно слідкував за книгами і до своїх обов’язків підходив з усією відповідальністю та суворістю: «Бібліотекар власноруч загортав у папірці великий та вказівний пальці кожному читачеві і тоді лише довіряв йому книгу. Гоголь беріг книжки як коштовність і особливо любив мініатюрні видання» (зі спогадів про М.В. Гоголя).
· Гоголь любив рукоділля. Він в'язав спицями шарфи, кроїв своїм сестрам сукні, ткав пояси, шив для себе шийні хустки та сам підшивав сюртуки. Ще в дитинстві, як згадувала його сестра Ольга, він "ходив до бабусі і просив вовни, на зразок гарусу, щоб виткати поясок: він на гребінці ткав пояски", а пізніше письменника можна було застати за вишиванням і в'язанням.
· Микола Васильович любив готувати. Часто пригощав друзів галушками та варениками. Крім того, варив напій із козячого молока з додаванням рому, який називав гоголем-моґелем.
· Гоголь любив не тільки готувати, але й поїсти. В кишенях у нього часто лежали шматочки цукру-рафінаду, цукерки, печиво. Коли був за кордоном, віддавав шану європейській кухні, любив паризьке морозиво та свіжу телятину.
· Гоголь любив пригощати гостей. Він ставив самовар і пригощав друзів пряниками, варенням, цукерками.
· Існує багато історичних відомостей про те, що письменник був непоганим художником і час від часу віддавав перевагу саме малюванню.
· У Гоголя було багато фобій: він боявся грози і знепритомніти, бути похованим заживо і смерті. Через це Микола Гоголь міг частину ночі проводити на дивані, не лягаючи у ліжко. Цей страх у письменника з'явився після смерті друга − графа Йосифа Вільєгорського. 1837 року Вільєгорський захворів на туберкульоз. Письменник доглядав за хворим, проводив біля його ліжка безсонні ночі, бачив, як той помер. Саме йому Гоголь присвятив незакінчену повість "Ночі на віллі".
· За сім років до смерті Гоголь попереджав, щоб його поховали тільки у випадку явних ознак розкладання тіла. У своєму заповіті він написав: «... тіла мого не ховати до тих пір, поки не з'являться явні ознаки розкладання». Але чутки про начебто страшну смерть письменника, якого поховали живцем, виявився настільки живучим, що досі багато хто вважає його правдивим фактом.
· Причиною смерті письменника став добровільна відмова від їжі. З 5 лютого 1852 року Гоголь припинив їсти. На п'ятий день хвороби їм було спалено листи його останнього рукопису. 18 лютого він ліг у ліжко і більше не вставав. Лікарі діагностували у Гоголя «менінгіт» та призначили кровопускання, які лише погіршили стан хворого. Класик помер 21 лютого в особняку графа Толстого у Москві. За легендою його останніми словами були: «Як солодко вмирати».
· А чи знаєте ви, як казав Микола Васильович про своїх героїв та читачів? «Никто из читателей моих не знал того, что, смеясь над моими героями, он смеялся надо мною». Але, гадаємо, тут письменник трохи помилявся. Навіть сьогодні, у ХХІ столітті, читаючі твори великого Гоголя, ми сміємося над героями його творів, їх вчинками, манерами тощо.
· Гоголь був українцем за походженням, за душею, за вдачею. Але у часи, коли Україна була часткою російської імперії, а російську мову було прийнято як мову «освіченого» літературного спілкування, він мусив писати російською, щоб мати успіх у літературі.
· Але саме завдяки Гоголю світ дізнався про Україну, її культуру. Як вважають літературознавці, написані Гоголем російськомовні твори цілком можна вважати, сучасною термінологією - трансфером української культури на сприятливий на той момент російський культурний ґрунт. Сам Гоголь при цьому виступав своєрідним українсько-російським культурним посередником.
· Незважаючи на те, що писав Гоголь російською мовою, зображував він здебільше у своїх творах побут, вірування і звичаї українців. Саме Гоголь вперше викликав інтерес до української культури в Росії та інших країнах, адже його твори перекладалися іноземними мовами. Він відкривав світові Україну, її історію та душу українського народу.
Читати твори М. Гоголя онлайн -
Comments