90 років із дня народження Володимира Коломійця

Володимир Коломієць – унікальна постать не лише в українській літературі, а й у вітчизняній культурі, політиці, філософії… Автор понад 40 книжок віршів, поем, есе, публіцистичних статей. Він створив неповторний поетичний світ чистих, високих почуттів та глибинної філософії, з чітко означеним ритмічним контуром, самобутньою ритмомелодикою і оригінальним словниковим ландшафтом. Віршам Коломійця притаманні лірична зосередженість, енергійність інтонацій, публіцистичність образів.

Коломієць Володимир Родіонович народився (02.11.1935) в с. Вовчків Переяслав-Хмельницького району на Київщині. Батьки  майбутнього поета були вчителями. Їм вдалось прищепити хлопчикові і почуття прекрасного, і любов до рідного краю. Батько, колишній фронтовик, викладав у школі історію. Володимир, дитинство якого припало на воєнні роки, не з чужих  слів знав вартість мирного життя.

Свого першого віршика він написав у третьому класі, в одну з повоєнних весен, коли жилося важко: їли млинці з цвіту акації, коржики з жолудів. Невдовзі його вірші друкуватиме дитяча газета «Зірка». Закінчивши середню школу в Переяслав-Хмельницькому, з 1953 р. по 1958 р. Володимир продовжив навчання на філологічному факультеті Київського Державного університету, по закінченні якого працював у центральній пресі, у видавництвах “Держлітвидав” (пізніше “Дніпро”), “Український письменник”.

Першу збірку поезій «До серця людського» Володимир Коломієць видав у 1959 році, через рік після закінчення Київського університету. Незабаром  були опубліковані і інші його збірки «Рунь» (1962), «Планета на житній стеблині» (1964), «Колиска жайвора» (1966), «Поезії» (1967), «Поміж чуттями і дивами» (1969), «Партитура тривоги» (1971), «По сей бік райдуги» (1972), «Переяслав» (1974), «День творіння» (1975), «Розмисел» (1976), «На відстані серця» (1978), «Не втратить вічності» (1980), «Від обрію до обрію» (1981), «Світень» (1982), «Подих моєї землі» (1984), «Сузір’я миру» (1987), «Яре вино» (1988), «Семигори» (1990), «Русло» (1991)…

Віршам Коломійця притаманні лірична зосередженість, енергійність інтонацій, публіцистичність образів; у них він окреслює сучасне життя та розкриває духовні обрії людини. У поемах «Горицвіт», «Не втратить вічності» (обидві — 1980), «Сестра Землі», «Серед шаленого червня…» (обидві — 1984), «Семигори» (1985; 1990), «Сомкова Долина» (1986) осмислює гуманістичний ідеал українського народу.

Чимало творів В. Коломійця перекладено на інші мови, зокрема видано свого часу книжки з його поезіями вірменською, російською, білоруською, англійською. І сам В. Коломієць працював у галузі поетичного перекладу з різних мов на українську.

1993 року удостоєний Державної премії України імені Т. Г. Шевченка за збірку поезій «Золотосинь».

З роками Володимир Коломієць працював і в жанрах есеїстики, народознавства, ним були підготовлені до друку книжки «Як молоде вино шуміло…» (мемуаристика) та «Одкровення від ластівки» (дослідження з української міфології, етимології та мови). А в 2006 році вийшла друком його прозова повість (у новелах) під назвою «Роса і попіл». Він також упорядкував і прокоментував тритомну антологію української поезії всіх часів «Небо України», у першому томі якої вміщено безцінні твори українського прадавнього фольклору та фрагменти Велесової книги.

Володимир Коломієць помер 24 серпня 2017 року. Був похований у м. Ржищів, де він з родиною проживав останні 28 років.