50 років із дня народження Ернеста Теодора Амадея Гофмана

24 січня 2026 року виповнюється 250 років від дня народження Ернеста Теодора Амадея Гофмана — однієї з найяскравіших і найзагадковіших постатей німецького романтизму. Його ім’я пов’язане з літературою, музикою та образотворчим мистецтвом, а твори й досі вражають поєднанням фантазії, іронії та глибокого психологізму.

Ернст Теодор Вільгельм Гофман народився 24 січня 1776 року в Кенігсберзі (нині Калінінград). Пізніше він змінив третє ім’я на Амадей — на знак захоплення генієм Вольфганга Амадея Моцарта. За освітою Гофман був юристом і тривалий час працював на державній службі, поєднуючи чиновницьку кар’єру з творчими пошуками.

Його життя було неспокійним: часті переїзди, фінансові труднощі, конфлікти з владою та постійна боротьба між обов’язком і покликанням. Саме ця внутрішня напруга згодом стала живильним ґрунтом для його художнього світу.

Гофман увійшов в історію літератури як майстер фантастичної новели. У його творах реальність легко переходить у марево, а буденне життя раптово виявляється наповненим страхітливими або чарівними таємницями.

Серед найвідоміших творів: «Золотий горінець», «Лускунчик і Мишачий король», «Крихітка Цахес, на прізвисько Цинобер», «Еліксир диявола», цикл «Казки Калло» та «Нічні оповідання».

У новелах, повістях «Золотий горщик» (1814), «Крихітка Цахес на прізвисько Цинобер» (1819), романі «Еліксир диявола» (1816) світ представлений немов видимий в двох планах: реальному і фантастичному, причому фантастичний постійно вторгається в реальний (феї п’ють каву, чаклунки торгують пиріжками і т. п.). Письменника вабила область таємничого, позамежного: марення, галюцинації, несвідомий страх – його улюблені мотиви.

Гофман одним із перших у європейській літературі глибоко дослідив роздвоєння особистості, тему безумства, конфлікт митця й суспільства. Його проза справила значний вплив на Едгара Аллана По, Миколу Гоголя, Федора Достоєвського, Шарля Бодлера та багатьох інших.

Окрім літератури, Гофман був композитором і музичним критиком. Він створював опери, камерну музику, писав рецензії та есе про мистецтво. Саме Гофман вважається одним із перших, хто осмислив музику як самодостатній, філософський вид мистецтва. Він став одним з основоположників романтичної естетики, представляв музику як «невідоме царство», що розкриває людині сенс його почуттів і пристрастей. Йому належить романтична опера «Ундіна» (1813), симфонії, хори, камерні твори та ін.

Він також малював: його графічні роботи, карикатури та ілюстрації вирізняються гротескністю й фантастичністю — рисами, притаманними і його прозі.

Ернест Теодор Амадей Гофман помер 25 червня 1822 року в Берліні, залишивши по собі спадщину, що виходить за межі однієї епохи. Його творчість стала містком між романтизмом і майбутніми напрямами — символізмом, модернізмом і психологічною прозою.

Сьогодні Гофман залишається актуальним, адже його твори порушують питання, що й досі хвилюють людину: де межа між реальністю та уявою, свободою й безумством, мистецтвом і життям?