355 років від дня народження Самійла Васильовича Величка (1670-1728), українського козацького літописця

Літописець Самійло Величко написав чотиритомну працю, присвячену подіям 17-18 століття. Над літописом він працював понад 30 років. У ньому – сотні документів з військової канцелярії, цитати із вже втрачених щоденників і хронік.

Самійло Величко народився 11 лютого 1670 року у селі Жуки Полтавського району. Його батько – козак Василь Величко, служив у першій сотні Полтавського полку, був освіченою і впливовою в козацьких колах людиною, а ще мав велику книгозбірню.

Навчався майбутній літописець у Києво-Могилянській колегії. Володів латинською, німецькою, польською мовами. Служив канцеляристом у генерального писаря, потім у генерального судді Віктора Кочубея під час гетьманування Івана Мазепи. Величко займався найбільш секретною кореспонденцією, мав доступ до зашифрованих документів, листів, які адресувалися російському царю. У статусі особистого секретаря і радника Кочубея Самійло Величко прослужив 15 років. Як людину, близьку до Івана Мазепи, наприкінці 1708 року Самійла Величка заарештували. У в’язниці на Чернігівщині він провів кілька років. Історики вважають, що на волю майбутній літописець вийшов 1715 року за сприяння сина Віктора Кочубея.

 Після звільнення Величко оселився у Диканьці. А пізніше перебрався на батьківщину у село Жуки. Тут учителював та займався літературною діяльністю. У цей час він багато читав, зокрема, манускриптів, які збирав упродовж усього життя. 1720 року закінчив свій фундаментальний твір. Цей монументальний історичний літопис був опублікований у 1848–1864 рр. Перший том охоплює події з 1648 до 1659 рр. і має назву «Сказання про війну козацьку з поляками...». Другий том, присвячений подіям 1660 — 1700 рр., називається «Повість літописна о малоросійських і іних повідєніях». Згодом при публікації твору обидві частини були об’єднані під назвою «Літопис Самійла Величка».

Певно, була ця робота дуже копітка і виснажлива, бо наприкінці життя свого Величко осліп. У його колекції були історичні хроніки, літописи, оригінальні документи, художні твори. Усе це Самійло Величко використовував, працюючи над літописом. Зокрема, створюючи свій твір, опрацював близько 270 документів, понад 20 історичних праць та стільки ж літературних творів.

Літопис Самійла Величка – один із трьох основних козацьких літописів. Проте лише робота Величка залишилася до наших днів в оригіналі. Це найбільш докладний та систематичний виклад історії Гетьманщини від її заснування до початку XVIII століття з передісторією: описом часів гетьмана Сагайдачного і перших козацьких повстань. Деякі свідчення з літопису є унікальними, які історики не можуть знайти в інших джерелах, а лише складають уявлення про них через оповіді Самійла Величка.

Це не звичайна хроніка, у якій просто фіксуються чи переказуються ті події. «Літопис» є воднораз і твором художнім, бо автор знаходить яскраві барви для своєї оповіді, збагачує її важливими деталями, у численних ліричних відступах висловлює своє ставлення до подій і людей.

Літописець помер у селі Жуки. Припускають, що було це 1728 року. Та могила до нашого часу не зберіглася. А 2003 року започаткована обласна літературна премія імені Самійла Величка.