Відомий український письменник, народознавець, видавець Василь Тимофійович Скуратівський народився на хуторі Великий Ліс Мединівської сільради Коростенського району., в селянській родині. Відомо, що це сталося між Покровою та Дмитра (тобто між 14 жовтня і 8 грудня). Точну дату батьки – Тимофій Якович та Мотря Антонівна – не пригадали, тож у сільраді записали 25 жовтня.
У подружжя Скуратівських було п’ятеро діток, але живими лишилося двоє – найменший Василько та його сестричка Оля. Їм і випало завдати на свої худенькі плечі все, що витримало українське село у повоєнні роки — важку роботу, безхліб’я… Попри те хлопчик зростав допитливим, дуже любив читати. В 13 років вирішив, що стане письменником. Надсилав до районної газети вірші, байки, невеличкі статті. За якийсь час їх почали друкувати.
Василь закінчив школу, працював у Народицькій, потім у Олевській «районках». Через три роки вирушив до Сибіру: працював у тайзі, а коли знайшов роботу журналіста, оселився в Усть-Куті. Повернувшись до України, знайшов журналістську роботу на рідному Поліссі – Житомир, Радомишль, Олевськ, Народичі.
У 1967р. В.Скуратівський вступив на факультет журналістики Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. Після закінчення університету працював у районних та обласних газетах, чимало їздив по країні, збирав фольклорні та етнографічні матеріали. На їх основі Василь Тимофійович видавав свої численні публікації в періодиці та збірниках.
Від 1969р. – редактор журналу «Народна творчість та етнографія». У 1970р. починає публікувати народознавчі статті, готує монографію про українське пасічництво. Перші народознавчі матеріали Василя Скуратівського — «Зелене полум’я сосни» — вийшли друком у газеті «Молодь України» 1983р. Нові публікації з’являються у «Сільських вістях»,«Культурі і житті», «Пам’ятках України».
Уперше Василь Скуратівський заявив про себе як письменник у 1987 році книгою “Берегиня” — найвідоміша з його праць, завдяки якій в Україні зринула потужна хвиля цікавості до народознавства.. Вона одразу ж здобула широку популярність тому, що її поява співпала з палким бажанням людей знати свою минувшину та вивчати духовне життя пращурів. За нею у світ виходить її продовження та доповнення — книга “Посвіт”. Далі одна за другою видаються “Погостини”, “Обереги пам’яті, народний календар”, “Покуть”, “Місяцелік”, “Святвечір”, “Вінець”, “Дідух”, “Русалії” — всього понад 20 книг, на яких, без перебільшення, виховане ціле покоління українських патріотів. З 1994 р. Василь Скуратівський заснував часопис "Берегиня", де він друкує багато своїх матеріалів, а також залучає до друку багатьох талановитих дослідників, як досвідчених так і молодих.
Василь Скуратівський подвижницьки пропагував українську культуру, був засновником фестивалів «Котилася торба» (дитячі ігри), «Коляда» (новорічні та різдвяні обряди), міжнародного фольклорного фестивалю «Берегиня». Упродовж багатьох років проводив народознавчі експедиції «Чумацькими шляхами». З його «благословення» у школах, бібліотеках, вишах діють народознавчі гуртки.
Помер відомий письменник-народознавець 16 грудня 2005р. Похований на київському міському цвинтарі у Берківцях.
Вже по смерті письменника, у 2013р., вийшла друком збірка повістей та новел “Мамина молитва”. Герої художньої прози В.Скуратівського — реальні люди, на чию долю випали страждання Голодомору, лихі випробування у перші повоєнні роки. Люди, які в найтяжчі часи зберегли в собі питомі риси нашого рідного народу – доброту, мудрість, співчутливість, віру.
Comentários