Народився майбутній поет Артюр Рембо 20 жовтня 1854 року в Шарлевілі у родині піхотного капітана та заможної селянки. Коли йому шість років, батько покинув їх, і відтоді вихованням Артюра займалася сувора мати. У нього були складні стосунки з матір’ю. Вона була жінкою владною і авторитарною.
В школі навчався добре, але саме там проявились його бунтарські здібності. Уже з 6 – 7 років він почав писати прозу, а після уже й вірші.
Уже в 16 років він тікає з дому до Парижу, де його заарештовують за те, що він не сплатив за проїзд в поїзді 30 франків. Юного Артюра відправляють до тюрми в Мазас. Єдиною людиною, яка була занепокоєна його долею, був вчитель Изамбар. Він розшукав хлопця, сплатив борг та відвіз його додому. Через кілька днів після повернення Артюр знову тікає, але на цей раз в Бельгію. Там він намагався реалізувати себе в професії газетного репортера. Але невдало. Мати подала на нього в розшук і міліція, знайшовши його, доставила додому. Втретє він тікає з дому в 1871 році в Париж. Вже через 20 повертається додому пішки.
Рембо почав серйозно писати коли йому було 16 років. Самотній хлопець направляв свою тугу у вірші, висловлюючи огиду до обмежень життя маленького містечка. Він також ненавидів релігію і прагнув життя вільного від усіх видів рабства. Рембо багато читав і захоплювався ідеями Франсуа Рабле і Віктора Гюго. Високо оцінивши талант молодого поета Віктор Гюго назвав Рембо «Дитя Шекспіра». У 1871 році дізнавшись про проголошення Комуни Рембо кидає ліцей і діставшись до Парижа потрапляє у вихор революційних подій. Але після розгрому Комуни, втративши віру в соціальну боротьбу Рембо вирішує знищити свої твори, присвячені комунарам. У цей час Рембо написав поетичну перлину «Голосівки» де рядки химерно відтворюють відповідність звуків і кольорів і славнозвісну поезію «П’яний корабель», у якій передбачив свою майбутню долю.
Творчий період Рембо складає рівно три роки. Але це був час високого творчого розвитку та натхнення. В 1869 році Артур отримує свою першу премію за поему «Югурта». В тому ж році його вперше друкують на сторінках журналу «Ревю пур тус» з віршем «Новорічні подарунки сиріт». В 1871 році Рембо пише «Листи ясновидця», в яких чітко виклав свою життєву та естетичну програму. Це був своєрідний бунт проти існуючої системи, моралі та встановлених правил суспільством і державою.
Артюр Рембо, захоплений творчістю Поля Верлена відправив деякі твори йому до Парижа. Верлен був заінтригований віршами і запросив Рембо в гості. Відтоді Верлен та Рембо мали дуже близькі відносини. Їх поєднала і взаємна творчість і взаємне захоплення. У 1872 році Рембо разом з Верленом їдуть в Лондон. Там вони живуть деякий час, потім подорожують Європою і згодом розлучаються в Брюсселі, після того як Верлен в суперечці прострілює Рембо зап’ястьє. Після розставання з Верленом Рембо повертається додому до Шарлевіля де написав цикл поезій у прозі «Осяяння» і книгу – сповідь «Сезон у пеклі». Ці твори були криком душі двадцятирічного поета, сповненого гірких розчарувань і докорів собі. У березні 1875 року Рембо і Верлен знову зустрілися у Штутгарді, де була їхня остання зустріч, і після цього Рембо вирішив покинути літературну діяльність і вирушив у мандри Європою, Азією, Африкою. Він поміняв понад 30 професій. До літературної діяльності Артюр більше ніколи не повертався.
У 80-хх роках твори Рембо почали друкувати без його участі поети – символісти, які вважали його своїм вчителем. У лютому 1891 року Рембо повернувся до Франції де йому ампутували ногу через рак кісток. У госпіталі за ним доглядала сестра, яка приїхала з Шарлевіля. Він помер відразу після свого 37-річчя у 1891 році на руках сестри Ізабелли.
Артюр Рембо прожив коротке життя — лише тридцять сім років. Однак Рембо-поет помер задовго до офіційної дати своєї смерті: останній з відомих його творів — "Сезон у пеклі" — був завершений улітку 1873 року, коли поетові було всього дев'ятнадцять. Тобто ця геніально обдарована людина спромоглася прожити ще майже два десятиріччя, назавжди вилучивши поезію зі свого життя.
Comments