130 років з дня народження Михайла Омеляновича Ялового (1895–1937)

У червні 2025 року виповнюється 130 років з дня народження Михайла Омеляновича Ялового (1895–1937) — поета, прозаїка, драматурга, публіциста, одного з найяскравіших і найтрагічніших постатей українського "Розстріляного відродження".

Народився Михайло 5 червня 1895— в селі Дар-Надія, на Полтавщині (тепер Сахновищенський район Харківської області) в сім'ї волосного писаря. З дитинства був непосидючим, допитливим, а ще — закоханим у слово. Здавалося, що в ньому поєдналися два різні світи: точність майбутнього лікаря (він закінчив медичний факультет Харківського університету) та політ бунтівного поета, який шукав себе в революційних ідеях та мистецьких експериментах.

Він був не просто письменником, а цілим явищем. Один із засновників літературного угруповання ВАПЛІТЕ, Яловий брав активну участь у розбудові нової української культури, виступаючи за її європейський, модерний шлях розвитку. Його близькими соратниками були Микола Хвильовий, Микола Куліш, Валер’ян Підмогильний.

Літературну діяльність Михайло Яловий розпочав у 1918 - 1919 р. в газеті «Селянин і робітник» під ім'ям Михайло Красний публікуються його агітаційні поезії, а 1920 р. в газеті «Селянська біднота» друкується «Треба розжувати: казка для дорослих». Твір на 12 сторінках, вийшов тиражем у 100000 примірників. Свої твори писав також під псевдонімом Юліян Шпол і був настільки забутий, що тривалий час Юліана Шпола та Михайла Ялового вважали двома різними особами.

Результатом дворічної співпраці з футуристами стала збірка поезій «Верхи» (1923), яка здобулася на неоднозначну оцінку критики. В 1923–1926 рр. Яловий майже повністю присвячує себе публіцистиці. Саме в цей період з'являються статті про Михайля Семенка, Гната Михайличенка, Василя Чумака, Андрія Заливчого, деякі питання літературної дискусії.

1925 р. в журналі Всесвіт друкується оповідання «Три зради», а 1929 р. виходить найвідоміший твір Ялового, написаний у романтичному ключі роман «Золоті лисенята». Роман мав неабияку популярність і виходив двічі поспіль 1929 р. (3000 прим.) та 1930 р. (5000 прим.).

Окрім поезій, оповідань, публіцистики Яловий випробував свої сили і в драматургії, в результаті чого з'явилася комедія «Катіна любов, або будівельна пропаганда» (1928). Окрім того він також автор сценарію українського фільму «Василина» (за повістю Івана Нечуя-Левицького «Бурлачка», 1928) та «Пух і прах» (1929) а також двох перекладів з німецької: вірш Йоганеса Бехера «Берлін» та Альфреда Ліхтенштайна «Дощова ніч».

Але літературний розмах не вберіг його від радянських репресій. У 1933 році його було заарештовано. Вирок для Михайла Ялового — 10 років виправно-трудових таборів. Через чотири роки, у 1937-му — розстріляно в урочищі Сандармох разом з багатьма українськими митцями.

Йому було лише 42 роки. Із собою він поніс цілу епоху можливостей, які не встигли розквітнути.

Твори Михайла Ялового опинились під забороною, а його ім'я потрапило до трагічного списку діячів Розстріляного відродження. Письменника офіційно реабілітували у 1957 році, скасувавши вирок "за відсутності складу злочину".

Сьогодні Михайло Яловий повертається в українську літературу як символ сміливої творчості, інтелектуального бунту і національного відродження, яке було жорстоко зупинене. Але не забуте. Читаємо його тексти, говоримо про нього — не лише як про жертву, а як про вільного творця, який випередив свій час.