130 років від дня народження Тодося (Феодосія) Стефановича Осмачки (1895–1962)

Тодось (а при хрещенні — Феодосій) Осмачка народився 10 травня 1895 року у селі Куцівка, на Черкащині. Це була звичайна селянська родина, але вже змалку хлопчик виявив неабиякий потяг до знань і мистецтва. Він вчився в сільській школі, потім — у вчительській семінарії. Але не просто "вчився" — він закохувався у мову, у ритм, у глибину слова.

Тодось Осмачка пройшов складний шлях — від учителя та учасника визвольних змагань до емігранта й вигнанця. Його творчість — це голос зболеної душі, яка шукала свободи для себе й для свого народу.

Його перші поетичні збірки — “Круча” (1922), “Скитські вогні” (1925), “Клекіт” (1929) — вразили сучасників. Він поєднав архаїчну образність, епічний розмах і селянську глибинність. Його мова — барвиста, густа, "нерівна", наче жива українська ріка. Це була поезія не столична, а коренева, з самої української землі. Його вірші — глибоко символічні, емоційні, наповнені образами природи та трагізму української історії.

Осмачка був не лише поетом, а й прозаїком і блискучим перекладачем.

У 1950-х роках він переклав на українську "Гамлета" Вільяма Шекспіра — і зробив це не просто як мовознавець, а як поет, як той, хто розумів трагізм особистості. Цей переклад досі вважається одним із найсильніших, глибоко поетичних.

У 1930-х роках Осмачку почали переслідувати. Його звинувачували в "буржуазному націоналізмі", шпигунстві, контактах із “ворогами народу”. Він потрапив до психіатричної лікарні. Щоб уникнути арешту і можливої страти — вдавав психічну хворобу. І робив це настільки переконливо, що згодом уже й сам не завжди міг відрізнити вигадане від реального. Цей період став одним із найтемніших у його житті — Осмачка пережив допити, приниження, ізоляцію. Але й тоді він писав. У голові, на клаптиках паперу. Поезія лишалась його порятунком.

У 1944 році, під кінець війни, Осмачці вдалося втекти на Захід. Спочатку — до Німеччини, згодом — до Франції, і врешті — до США. Але навіть еміграція не стала порятунком: страх, самотність, бідність — усе це переслідувало його і в новому житті. Він не мав власного дому, поневірявся, працював на випадкових роботах. Проте писав.

Саме в еміграції він створив свої найсильніші прозові твори — зокрема повість “Ротонда душогубців”, де правдиво змалював атмосферу страху, абсурду й знищення особистості в радянській системі.

Цей твір став одним із перших художніх свідчень про ГУЛАГ, написаних українською мовою. Його життя — приклад стійкості, творчої непокори й відданості українському слову. Навіть у вигнанні, в далекій Америці, він не зрадив своїм ідеалам і залишив по собі спадщину, що досі вражає своєю силою й правдивістю.

Тодось Осмачка помер 7 вересня 1962 року в Нью-Йорку, на самоті, майже в забутті. Його поховали на українському цвинтарі у Баунд-Бруку.

Сьогодні ми згадуємо Тодося Осмачку як письменника, який не скорився злу і залишив глибокий слід в історії української літератури.